Ну, ви мене знову у притулок повернете? Тітка казала, що ви поспішили, мене забрали, бо не знали, що власна дитина зявиться. А я ж не ваш
Олена стояла біля печі, підрумянюючи млинці. Скоро чоловік повернеться з роботи, і вони всі разом сядуть вечеряти.
Чомусь Іванко сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли Олена пече його улюблені млинці, синок крутиться біля неї, зазирає у вічі й благає:
Мамо, можна ще один?
Олена дає йому, Іванко вже наївся, але незабаром знову підходить і, розтягуючи слова, з насолодою вимовляє:
Ма-а-а-мо, ну ще трохи?
Вона розуміє хлопчик давно ситий, просто йому хочеться знову і знову говорити це тепле, ніжне слово мамо. Раніше Олена відкладала лопатку, брала сина на руки він ще неважкий, Іванкові лише пять. Питала:
Ну що, сину, підемо тата зустрічати?
І Іванко з радістю відповідав:
Так, мамо, підемо! У його очах світилася радість. Він ще не звик до цих чарівних слів раніше у нього ніколи не було ні мами, ні тата. А тепер є.
А ще в Іванка тепер є своя кімната, своє ліжко. І спортивний куток з гойдалкою тато йому купив! Ще машинки, робот, конструктор і все це тільки його, Іванкове, і більше нічиє. А ввечері мама читає казки, гладить по голові й каже, що любить. Хлопчик уже наповнився її теплотою і майже забув минуле.
Олена хотіла покликати сина, але раптом відчула, як у животі штовхнулося.
Вона приклала руку і знову, і знову.
Господи, Олена щодня молиться за цей дарунок, хоч би все було добре. Вони вже й імя дівчинці вибрали: чоловік запропонував нехай буде Марійка. На честь його бабусі.
Лікарі казали, що власних дітей у неї не буде, тому вони з Дмитром забрали Іванка з притулку. А через рік ось диво, тепер і донечка скоро народиться!
Олена задумалася, ледь не спаливши млинець. І покликала сина:
Іванку, сину, йди сюди! Чого ти сьогодні такий тихий?
Та знову тиша. Невже не чує?
Вона вимкнула плиту й пішла до дитячої.
Дивно навіть світло вимкнене. Де ж Іванко?
Раптом почувся шелест. Олена ввімкнула світло й побачила сина: він сидів у пальті та шапці, тримаючи напханий іграшками рюкзак.
Чого в темряві сидиш? здивувалася вона. Ну ж бо, роздягайся! Ти куди зібрався? Ходімо млинці їсти із варенням, ну ж бо!
Але Іванко навіть не посміхнувся. Він дивився кудись повз неї, а потім раптом спитав:
А можна я візьму іграшки? Їй же машинки не потрібні?
Що ти кажеш, сину? Куди ти зібрався? від цих слів у Олени руки опустилися. Невже вона погана мати? Мабуть, він ревнує через сестричку? Але ж учора так радів
Ну, ви мене назад у притулок відведете? Тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не ваш
Його очі наповнилися сльозами, а голос здригнувся.
Олена згадала днями сусідка почала щось бурмотіти, коли вона розповіла про вагітність, і кивнула в бік Іванка. *»Поспішили ви, Оленко, поспішили!»*
Вона думала, син не зрозумів. Але виявилося зрозумів усе. І тепер вважає себе чужим.
Олена обхопила його. Хлопчик спочатку відштовхувався, а потім припав до неї і розридався.
Сину, що ти? Ти ж наш, рідний! Ми з татом тебе дуже любимо і нікуди не віддамо!
Вона зняла з нього шапку, і вони довго сиділи, мовчки притиснувшись один до одного.
Коли народилася Марійка, Іванко з татом готувалися до їх повернення. Хлопчик хвилювався раптом він сестрі не сподобається?
Але, побачивши крихітку, тільки сміявся:
Мамо, ну куди їй без старшого брата? Я її навчу в машинки грати!
Тепер Іванко не відходить від сестрички, чекає, коли вона підросте і її переведуть до нього в кімнату.
А поки що він мамин головний помічник.
Ось і сьогодні вона покликала його:
Сину, Марійку вже зібрали, ідемо тата зустрічати!
А Іванко вже стоїть у дверях:
Мамо, я двері потримаю, виходь!
Вони спустилися, і раптом у підїзді зявилася та сама сусідка.
Іванко міцніше стиснув мамину руку.
Сину, ти ж чоловік, шепнула Олена, допоможи тітці, у неї сумки важкі.
Гаразд, мамо! він гордо підвів голову, викликав ліфт і побіг за нею.
Завтра вихідний, і вони всією сімєю підуть у парк. Жаль, Марійка ще мала, але скоро підросте, і вони разом будуть кататися на гойдалках. А Іванко, як старший брат, міцно триматиме її за руку. Бо вони рідні. Назавжди.
