Ото ж бо й воно! виголосив Сашко. Як не крути, а останнє слово мусить бути за чоловіком.
Пригадується мені, як колись ранком до Гнатюків завітав із Києва дорослий онук, на чиєму весіллі ми всі недавно гуляли. Приїхав Сашко за картоплею, бо з дитинства допомагав своїм найріднішим бабусі й дідусю цю картоплю і садити, і викопувати.
Розкажи, Сашку, як тобі живеться зі своєю Квітославою? одразу поцікавилася бабуся, пораючись коло печі.
Та по-різному, бабусю, зітхнув онук, якось то так…
Зажди-но, насторожився дід Гнат. Як це, по-різному? Чи не сваритеся вже, часом?
Поки що не сваримося, діду, відповів Сашко, але треба зясувати, хто в хаті господар.
Ой, сину, примружила очі бабуся, лагідно усміхаючись, тут зясувати нема чого. Усе й так видно.
Авжеж, розсміявся й дід. Хто б не казав, а в кожній родині головна жінка.
Та-ак, долинуло від печі…
Та ти що, діду? здивувався Сашко. Ти, може, жартуєш?
Аніскільки, впевнено відповів Гнат. Якщо не віриш, спитай у бабусі. Скажи, Домініко, чиє слово у нашій хаті завжди останнє?
Не вигадуй, Гнате, мовила бабуся, хитро усміхаючись.
Та кажи ж, не відставав дід. Хто рішення приймає ти чи я?
Ну звісно ж, я…
Дивина та й годі! вражено зиркнув Сашко. Я завжди думав, що чоловік у домі головний!
Та не гарячкуй, Сашку, знову розсміявся дід. Воно в житті все трохи інакше. Ось, слухай розповім тобі дещо, сам зрозумієш.
Розповідь
Починається… пошепки сказала бабуся. Зараз про мотоцикл буде балакати…
Який ще мотоцикл? здивувався Сашко.
А той, що стоїть у хліві й давно вже заржавів, залюбки продовжив дід. Йому вже сто років у обід! А знаєш, як твоя бабуся примусила мене його купити?
Бабуся? Примусила?
Та точно. Власні гривні дала. Але все почалося раніше…
Одного разу я заробив стільки грошей, що вистачало саме на мотоцикл з коляскою. Кажу Домініці тобто твоїй бабусі, що хочу придбати мотоцикл, щоб картоплю з поля возити. Раніше нам ділянки в полі давали.
А Домініка вперлася давай, каже, кольоровий телевізор купимо. Того часу, знаєш, телевізор дорого коштував. Мовляв, картоплю і велосипедом привозиш, от і далі так роби.
Мішок на раму і гайда! Ну, кажу, твоє слово останнє. Купили телевізор.
А мотоцикл? перепитав Сашко.
Мотоцикл купили потім, зітхнула бабуся. Бо твій дід, бідолаха, так спину надірвав, що я сама ту картоплю мусила тягати. Ото й намучилась…
Вже потім, як на Покрову свиню пустили на м’ясо і гроші виручили я й кажу: їдь, Гнате, до райцентру за мотоциклом з коляскою!
А наступної осені знову гроші з’явились, далі веде дід. Я пропоную давай нову баню збудуємо, бо стара від предків на голові тримається, все прогнило. А Домініка знову краще, каже, меблі на кухню купити, щоб не гірше, ніж у людей. Ну й добре, кажу, твоє слово останнє. Купили меблі…
А навесні баня рухнула, закінчила бабуся. Снігу було хоч греблю гати, от дах і не витримав… Відтоді й вирішила я: хай вже чоловік останнє слово має…
Ото ж, бач, вигукнув Сашко. Як і має бути: останнє слово за чоловіком!
Ой, не так ти зрозумів, засміявся дід. Перед тим, як щось робити, я завжди питаю: перкласти пічку можна? І як скаже Домініка, так і буде.
А і я, після тих історій, завжди кажу: як думаєш, так і роби.
Оце й є життя, Сашку, підсумував дід. Хай буде останнє слово за дружиною тоді й лад у хаті.
Сашко на мить замислився, тоді одразу розсміявся, а згодом осяяло його обличчя.
От тепер я зрозумів, дідусю. Приїду до Квітослави й скажу: «Гаразд, їдемо відпочивати до Карпат, як ти хочеш, а машину поки не ремонтувати. Не буде ходити нічого страшного, взимку добиратимемось на маршрутці. Треба то годину раніше вставатимемо, аби встигнути…»
Чи я вірно міркую, діду?
Ото справжній господар, усміхнувся дід Гнат. Запамятай, онучку, як жінка в родині головна тоді й чоловікові спокійніше. Перевірено не одним роком життя…
