Соломіє, ти зараз зайнята? заглянула у кімнату мама, ледь привідкривши двері.
Хвилиночку, мамо. Лиш закінчу листа і зараз прийду, не відриваючись від екрана, відповіла донька.
Майонезу не вистачило на салат, не врахувала. А ще кріп забула купити… Може, ти б швиденько забігла у магазин, поки не зачинився?
Добре, зараз переодягнусь.
Вибач, що відволікаю. Ти вже таку гарну зачіску зробила собі Я щось зовсім загубилась через ці передсвяткові клопоти, зітхнула мама.
Все-все, зараз іду, Соломія закрила ноутбук і повернулась до мами. Що ще треба?
Шапку вирішила не надягати зачіску псує. Взяла шубку, натягнула чоботи й вискочила надвір. Магазин у сусідньому будинку, швидко туди й назад. Надворі легенький морозець, сипле дрібний сніжок, прямо як у казці під Новий рік.
У магазині майже нікого. Лише ті, хто у передсвятковій метушні щось забув. Кріп лишився тільки в наборі з петрушкою, та ще й увялий. Соломія хотіла написати мамі, купувати чи ні, але раптом згадала, що телефон залишила вдома. Поміркувавши трохи, таки взяла цей набір, швидко знайшла майонез і, розрахувавшись, вийшла на вулицю.
Щойно вийшла з магазину з-за рогу вискочила машина, осліпивши фарами. Соломія інстинктивно відступила, каблук ковзнув по намерзлому льоду, прикритому снігом, і вона з гуркотом впала на тротуар. Сумка відлетіла вбік.
Пробувала підвестися і тут гострий біль у нозі, аж сльози навернулись. Навколо ані душі, телефону нема. Що робити? Тут вона почула, як позаду зачинились дверцята машини.
Ви не сильно вдарились? над нею схилився молодий чоловік. Можливо, допомогти підвестись? подав руку.
Мені здається, через вас я ногу ледь не зламала! Їздять тут своїми автомобілями, дороги як ковзанка, зі сльозами промовила Соломія, ігноруючи його допомогу.
А чого в таку годину ще й на каблуках? Сама винна.
Та йди звідси, різко відказала вона, всхлипнувши.
Тобі ж не на снігу лежати до ранку! Гаразд… Чим можу допоможу. Де ти живеш?
Он там, у сусідньому підїзді, махнула рукою.
Хлопець несподівано відійшов, а за хвилину повернув авто, підїхав ближче.
Я зараз тебе підніму! Старайся на хвору ногу не наступати, й спритно підняв її на руки, поставив на здорову ногу, підтримуючи. Однією рукою відчинив двері машини.
Моя сумка! вигукнула Соломія, сідаючи на пасажирське сидіння.
Він швидко забрав сумку, закинув на заднє сидіння. Біля підїзду допоміг вибратись із машини, підхопив її на руки і заніс аж до дверей.
Ключі у сумці? Хтось є вдома?
Мама.
Набери код та попроси відчинити.
У їхньому будинку ліфта не було; хлопець мусив нести Соломію аж на третій поверх. Вона обхопила його шию руками, відчувала, як важко йому дихати, як краплі поту текли по його скроні. «Ось так, будеш знати, як ганяти перед магазином», подумала вона.
Далі я вже сама, попросила Соломія біля дверей квартири.
Він лише ще міцніше тримав її, промовчавши. Раптом двері розчинились, і на порозі зявилась мама.
Соломія?! Що трапилось?
Стул, принесіть швидко! звернувся чоловік до мами, не випускаючи Соломію з рук.
Мама принесла стул, і Соломія полегшено сіла, зіперла хвору ногу наперед. Чоловік став перед нею на коліна, почав знімати чобіток.
Обережно! скрикнула вона від болю.
Ви що робите?! мало не кричала і мама, дивлячись, як щиколотка набухає і чорніє.
Я лікар. Принесіть, чим холодним! суворо мовив хлопець.
Мама кинулась на кухню, принесла заморожене стегно в пакеті.
Прикладіть до ноги, хлопець підвівся, рушив до дверей.
Ви йдете? тихо запитала Соломія.
В автівці маю еластичний бинт, зараз принесу. І сумку теж, заспокоїв він її.
Доню, хто це взагалі? нервувала мама, допомагаючи з льодом.
Побачила його біля магазину, він мене додому приніс. Більше нічого не знаю.
Може, він якийсь шахрай? Зараз забере сумку й зникне!
Мамо, ну Якби хотів, залишив би мене лежати. Не хвилюйся.
Дзвінок у домофон повернувся. Ввійшов, сумку поставив на тумбу.
Перевірте, чи все на місці, сказав і став перед коліном, розкладаючи бинт. Тепер тримайся за спинку стільця. Буде боляче.
Спіймав носок ноги, обережно потягнув. Соломія ледь не закричала.
У вас там щось на плиті горить, кинув чоловік мамі і та відразу побігла на кухню.
У цей момент відчуття болю майже затьмарило свідомість. Павло (як пізніше дізналася, його так звати) вправив вивих.
День-два поболить, ходити обережно. Завязав ногу, підвівся, надів куртку.
Дякуємо Може, залишитесь? Уже майже Новорічна ніч До центру не встигнете, запропонувала мама.
Якщо не буду зайвим.
Та яке там! Зараз відкриєте шампанське.
Мамо, похитала головою Соломія.
Хлопець узяв Соломію під руку, допоміг дійти до дивану.
Дякую, примостилась вона.
Та нічого. Я ж винен
Це я сама винна А ви, справді, лікар?
Павло. Лікар-хірург. А ти Соломія, правда? Можна на «ти»?
Давай.
Новий рік зустрічали втрьох затишно, по-домашньому. Як зустрінеш рік так і проведеш.
Павло зайшов наступного дня, перевірив ногу, перебинтував. Мама запрошувала на чай, але йому треба було бігти на дежурство.
Ще приїдеш? поспішила спитати Соломія.
Він усміхнувся.
Через пару місяців вона вже збирала речі, щоб переїхати до Павла. Мама хвилювалася, мовляв, ще не розлучений, раптом дружина повернеться. Соломія відмахнулась. Павло казав, що дружина пішла від нього ще півроку тому забрала доньку й переїхала до своєї мами.
Був щасливий рік. Соломія ревнувала, коли Павло їздив до доньки. Його дружина гарна, розумна, і ця думка муляла іноді. Жити з лікарем нервова справа: постійні чергування, виклики навіть уночі. Але як він був поруч вона і сяяти могла.
Минув рік Павло все так і не розлучився з дружиною, і це гнітило Соломію найбільше. Мама постійно порадила поговорити, «ставити крапки над і», але не наважувалась.
У переддень Нового року Соломія крутилась на кухні. Ялинка вся вогниками, нова сукня вже чекає у спальні. Валентина Василівна (мама) виглядала святково. Телефон задзвонив Павло розмовляє з кимось біля вікна.
Добре, я зараз буду, почувся його голос.
Знову в лікарню? у Соломії затремтів голос.
Ні, це дружина. Каже, що Вікторія плаче, не хоче без мене лягати спати. Я швидко туди й назад!
До Нового року трохи годин лишилося
Все встигну. Покладу Віку і зразу до тебе повернусь. Поцілував у щоку й пішов.
Соломія хвилювалася, намагалась себе вмовити не переживати, але дедалі більше розгублено стежила як годинник наближає дванадцяту. Павло не повертався, телефоном не відповідав. Написала повідомлення тиша.
Образливе сумяття, святковий стіл недоторканий, свічки загасила. Стало гірко: мабуть, мама має рацію дружина, можливо, повернеться? «А я ж його люблю»
Нестерпно було бути одній. Соломія згадала про Галину Миколаївну з першого поверху жила самотньо, Павло колись казав, що у неї ні чоловіка, ні дітей. Не можна ж Новий рік на самоті зустрічати!
Взяла контейнер із салатом, інший з тортом. Постукала до старенької, пояснила, навіщо прийшла. Ледь-ледь Галини Миколаївна відчинила.
Я салату та торт принесла. Не ображайтесь, якщо я з вами за компанію залишусь?
Та заходь, теплим, трохи хриплим голосом запросила.
У квартирці тепло і охайно, телевізор тихо гуде. Ніякої ялинки, тільки чайник на плиті.
Ти з Павлом Дмитровичем?
Так, зараз із ним.
Хороший чоловік. Дружина його до людей не виходила, зверхня була. А ти інша. Його знову в лікарню викликали?
До доньки поїхав.
Вернеться, не хвилюйся. Він надійний.
А ви сама весь час?
Все життя сама. Любила, але забрала подруга. Я після школи у медучилище поїхала, а мій Йосип лишився в селі. Тридцять першого грудня вирішила до нього їхати, автобус зламався, заметіль. Пішла пешки і на дорозі Новий рік зустріла. Лиця і пальців не відчула відморозила. Кілька днів з температурою. Поки одужала подруга каже, що вагітна від Йосипа. Він намагався примиритися а я гордо відвернулась. Так більше ми і не бачились. Потім дізналась вона збрехала про вагітність, а Йосип почав пити, помер зимою. А я вже нікого не впустила в серце… Не повторюй моїх помилок. Головне слухати серце, пробачати, не гніватися.»
Соломія піднялась додому, прибрала зі столу, лягла в ліжко сама. Павло повернувся аж уранці. Казав, що ледве не отруївся заснув у них і прокинувся з моторошною головною болею.
Чому не розлучаєшся? питала вона в нього.
Заради доньки. Люблю лише тебе. Повір, нічого між нами не було.
Павле, давай поїдемо… Хоч куди!
Потім поговоримо, зараз, справді, у мене голова не варить. Я тебе люблю, прошепотів і заснув.
Вона притулилась до нього тісніше, згадуючи слова Галини Миколаївни: «Люби. Якщо серце підказує не бійся.»
Маленька Вікторія ще зовсім дитина вона забуде, що вони не разом. Дружина спеціально все це влаштувала, щоб змусити Соломію відмовитись. Та Соломія вирішила боротиметься до останнього. Вимкнула гірлянду, вмостилась поруч і прошепотіла:
«Люблю тебе. Це слово усе не висловлює, але я тебе люблю…»
Коли любиш можна пробачити все, окрім одного: якщо тебе більше не люблять.
