Рита крокувала крізь нічну засніжену вулицю Львова, її кроки відлунювалися у пустельному під’їзді. На серці порожнеча, що не давала дихати. Проте обіцянка перед найліпшою подругою змушувала рухатись далі: сьогодні вона мала подбати про Полінину квартиру та нагодувати її улюбленицю черепашку Ганнусю. Поліна з чоловіком, Омеляном, подалися святкувати Новий рік у засніжені Карпати, залишивши ключі Риті, бо їй завжди довіряли як собі.
Вона памятала, як ще тиждень тому все обіцяло бути іншим. Вечеря з Миколою була схожою на звичайно-сімейну. Аж раптом, він підняв погляд і безжально сказав:
Рито, вибач, я покохав іншу. І через чотири місяці в нас з нею буде дитина. Я мусив тобі сказати все по-чесному. Одружуватися доведеться, ти ж розумієш
Рита дивилась крізь сльози, навіть слова не знаходила. А він спокійно доїв олів’є, витер серветкою губи й додав, ніби про погоду:
Ти не переживай. Чесно, моя поява тебе тільки обтяжувала. Дякуй, що я тобі тепер життя полегшую.
Від її любові залишився лише холодний вечір, валіза і порожній дім.
Чотири дні Рита не виходила за поріг. Світлана, ще одна подруга, увірвалася, змусила пригадати про голод і каву, й нагадала, що Новий рік уже зовсім скоро.
А що ж далі? Микола святкуватиме у компанії, куди тепер і свою «жону» приведе. Вдома з батьками не хочеться бачити співчуття в материнських очах. До ночі 31-го грудня у Рити залишалась лише мрія про диво смішна й дитяча, проте така справжня.
На кухонному столі потемнілий список Поліни: «Полити квіти, годувати Ганнусю двічі на тиждень». Рита здригнулась «От халепа! Про Ганнусю ж забула зовсім Поліна мене не пробачить!»
Дощ зі снігом не зупинили її. Змерзла, але рішуча, піднялася знайомими сходами, вставила ключ, зайшла і застигла:
В оселі горіло світло, ялинка блищала синіми і золотими лампочками, з телевізора гула музика, а з ванної долинав чийсь голос.
Обережно відкривши двері, вона побачила чоловіка, що спокійно голився, наспівуючи колядку
Ви хто такий?! крикнула Рита, серце забилось: чи не злодій?
Чоловік обернувся, витер піною обличчя й посміхнувся:
Я Ігор двоюрідний брат Поліни, працюю в Києві. Приїхав терміново на конференцію, залишившись тут за згодою Поліни.
А Ганнуся? не відступала Рита.
Я її вже нагодував, вона сховалась за диван, показав рукою в куток.
Він одягнув вишиту сорочку.
Може, залишимось разом зустрічати Новий рік? Залишились лише хвилини!
Рита схаменулася й кинулася додому, вихор тривоги й надії накрив її з головою. Схопила той самий подарунок светр з м’якої вовни волошкового кольору, куплений для Миколи за останні півтори тисячі гривень, але так і не подарований йому й побігла назад.
Двері відчинені, годинник б’є дванадцяту. Ігор простягає келих ігристого, а вона йому пакунок:
Це вам, з Новим роком
Светр сів на Ігоря, як влитий.
Такого новорічного дива я ще не мав! вигукнув він із щирою радістю.
Рита посміхнулась:
У мене теж сьогодні два дива Прощання з Миколою та зустріч із вами
Через рік Ігор, Рита і маленька донечка Соломія вже разом прикрашали ялинку у новій квартирі, запалюючи ті самі сині й золоті гірлянди, а Ганнуся кумедно розглядала з-під дивана щасливу сімю.
