**Щоденник**
У вересні до нашого класу прийшла нова дівчинка – Марічка. Така тоненька й крихка, наче під сильним вітром могла зламатися. Завжди ходила у в’язаній кофті, з-під якої випиналися гострі плечики. Рідке світле волосся заплітала у тоненькі косички з великими рожевими бантами. Великі очі на блідому трикутному обличчі дивилися сумно й здивовано.
Високий, спортивний Олесь одразу побачив у ній казкову принцесу, яку треба берегти. Він і почав це робити з захопленням. А дівчата зразу невзлюбили новеньку.
«Дивись, нікчемниця, а ведеть себе, наче королева. Сама ледь дише, а вже найкращого хлопця собі причарувала», – шепотілися вони на перерві.
У школі Марічка не ходила до їдальні – від шкільної її нудило. Щодня брала з собою велике яблуко, відкушувала маленькі шматочки й жувала так повільно, що за велику перерву не встигала його з’їсти. Дівчата хихотіли, побачивши в смітнику великий недоїдений огризок. Олесь ковтав обід непережованим і мчав до Марічки, щоб бути поруч.
Він провожав її додому й носив портфель. І жоден хлопець не насмілився його за це підколоти – адже Олесь славився силою. Незабаром усі звикли, що вони разом.
Після школи Олесь витримав важку розмову з батьками й не поїхав до обласного центру вступати до університету. Йому було байдуже, де вчитися, аби не розлучатися з Марічкою. Поступив у коледж у рідному містечку. Батьки дівчини дуже любили Олеся й спокійно довіряли йому свою дочку. Вона добре вчилася, але погано переносила іспити – їй робилося погано майже на кожному. Про продовження навчання й мови не йшло.
Марічка була пізньою дитиною, і батьки тремтіли над нею: ану ж захворіє, ану ж перенервничає. Хоча, якщо чесно, хворіла вона не так часто.
На родинній нараді вирішили: для дівчини головне – не освіта, а щасливий шлюб. І тут усе складалося ідеально. Олесь – відмінний наречений. Марічкина мати працювала лікаркою й влаштувала дочку секретаркою у поліклініку. От і сиділа Марічка у приймальні, друкувала на машинці та відповідала на дзвінки.
А от батькам Олеся вона не подобалася. Вони мріяли про іншу наречену для сина. Умовляли його одуматися: «Ти ще не розумієш, на що засуджуєш себе. Вона тобі не опора, навряд чи зможе народити…»
А Олесь нічого такого й не думав. Йому просто подобалось опікати крихку дівчину. Він почувався ще сильнішим поруч із нею. Подобалося, що вона не схожа на інших, і її великі сірі очі, які дивилися на нього з подивом. Але батьки так набридли йому розмовами про шлюб, що він зробив Марічці пропозицію.
Її батьки були щасливі – доньці дістався такий гарний наречений. Тепер можна й помирати спокійно, адже вона не пропаде. Правда, господарства Марічка не знала. Тому вирішили, що після весілля молодята поживуть у них, поки звикнуть до сімейного життя. У них і квартира більша.
Батьків Олеся це теж влаштовувало – хоч син буде ситий.
Жили молоді мирно й дружно. Сваритися їм було нізащо. Коли Марічка вагітніла, батьки спочатку не повірили. Навіть на останніх термінах живіт був маленьким. І пристрасті між ними не помічали – ляжуть спати, і з кімнати ні стогону, ні шепоту.
Марічці не дозволяли піднімати навіть важкі книги, аби виносила дитину. Батьки навіть заборонили їм спати разом – купили ще один диван, куди й переселили Олеся.
Йому не подобалось спати окремо, і він став ночувати у батьків. Усі були задоволені. Тільки батьки все наговорили: «Даремно зв’язався з цією худорлявкою, все життя прислужуватимеш». Він сердився, йшов до друзів.
І одного такого вечора познайомився з Оленою – кремезною, огрядною брюнеткою. Молодих тягнуло одне до одного з неймовірною силою. Обоє знепритомніли від ваби – кидалися в обійми, наче звір на здобич. І їхня пристрасть тільки розпалювалася.
Родичі дорікали Олесю, що він гуляє, коли дружина така слабка. Але Марічка не хвилювалася – прислухалася до себе й до дитини, що росла в ній. Малютка була неспокійною, і тільки на свіжому повітрі втихала. Тому вона годинами сиділа на балконі з книжкою.
Чи то дитина була надто темпераментною, чи то їй набридло в тісному живітку – але народилася вона раніше терміну. Хоч і невеличкий був син, але жвавий і схожий на батька. Навіть батьки Марічки визнали це й раділи.
Олесь у цей час був з Оленою. Лише наступного дня мати подзвонила й повідомила, що він став батьком. Він примчав у лікарню, стояв під вікнами і дивився на знесилену Марічку, яка ще більше схудла.
Коли дружину з дитиною виписали, Олесь ніс сина на руках аж до дому – Марічка була надто слабкою. Дивно, як взагалі народила. Груди маленькі, як у підлітки, а молока – забагато. Син їв, набирався сили й за місяць перетворився на здорованя-кремезняка з гарним апетитом.
РодичІ так вони жили – він годував її теплом свого серця, а вона навчала його бути сильним не тільки в тілі, а й у душі.
