Дорогий щоденнику,
Мій син зовсім нещодавно одружився. Звісно, раніше кілька разів приводив свою дівчину познайомитися з нами, і ми відразу її вподобали. Вихована, скромна, красива й розумна дівчина справжня українка. Ми щиро раділи за сина і готувалися до весілля з усією душею.
На весілля моя невістка заплела волосся так, що вушка були відкриті. Вона виглядала неперевершено, і спершу я не звернув уваги на деталі. Проте згодом у неї на правому вусі помітив маленьку родиму плямку. Вона була точно така сама, як у моєї зниклої донечки. Я знітився і вирішив дізнатися правду.
Доню, вибач за пряме питання, але чи, бува, тебе не всиновили?
Ні, а що? здивовано усміхнулася дівчина й пішла танцювати.
Її мама, що сиділа поряд, почула нашу коротку розмову та кивнула у відповідь. Тепер уже не було сенсу щось приховувати. Виявилося, що вони справді прийняли її до родини, коли вона була ще зовсім малою.
Розповіли мені, що років тому вони з чоловіком поверталися додому з відрядження і на узбіччі траси під Полтавою побачили дівчинку: та сиділа, ревіла, ніби загублена. Подружжя довго мріяло про дітей, але пан Бог не давав їм такого щастя більше пятнадцяти років. То ж, щоб приглушити свій біль, вони всиновили дівчинку і довго це тримали в секреті.
Саме того року я втратила свою дитину. Ми тоді прямували на базар у самому центрі Києва, й я відволіклася лише на хвильку. У гомоні великого міста дитина пропала, мов сполох серед моря людей. Я шукала її місяцями, але всі надії згодом згасли.
І зараз мій син узяв за дружину саме цю дівчину мою рідну кровинку, яку я так довго шукала. Хіба можна уявити таке? Серед мільйонів українців саме її він вибрав.
Мої переживання стали нестерпними. Прийомні батьки нареченої теж хвилювалися, шкодували, що саме так склалася доля їхніх дітей. Вони боялися, що молодята не зможуть створити щасливу родину. Але я заспокоїв їх. Після втрати доньки моя душа не знаходила спокою, тому я вирішив допомогти іншій дитині та забрав хлопчика з дитячого будинку. Якщо чесно, це він вибрав мене тягнувся до мене серед багатьох людей. Отак і змінилося наше життя на краще.
Виявилось, що однієї ночі розкрились одразу дві людські таємниці дві матері по-справжньому любили своїх дітей, навіть не знаючи одне про одну.
Коли на весіллі гості дізналися цю історію, ще довго йшли розмови. Всі вважали, що це справжнє диво.
Тепер сам не знаю, чи все це просто випадковість, чи Божий промисел. Але точно знаю одне: у нашому житті завжди є місце чуду треба лише вірити й не здаватися.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
