Нічого не чути

Нічого не чути
Літак несміливо показав свій ніс з-за хмар, обережно озирнувся, зробив неквапливий віраж і ніжно торкнувся землі, ніби наречений щоки коханої біля весільної брами.
У салоні роздалися оплески, але пілоти їх не почули.
Іще їх не почув Микола Каплін, у якого під час польоту заклало вуха.
Каплін весь час зажимав ніс і дутись.
Повітря виходило звідусіль, та тільки не там, де треба, і білий шум вперто стояв в голові.
Микола повернувся від своєї мами рано-вранці, саме щоб встигнути зібратися на роботу.
Дружина не спала і крутилась по квартирі, судомно перекладаючи речі з місця на місце.
Микола зайшов на кухню і почав збирати собі обід.
Слух не повертався.
Я йду!
Все набридло!
Варто вже йти далі!
Задовбала ця твоя зарплата у кілька гривень, ця квартира у глухому кутку світу.
Я думала, у мене хронічне кохання, а виявилось просто підхопила дурницю!
дружина жбурляла свої зізнання Миколі в спину, поки він спокійно перекладав картоплю з каструлі в термос.
Я йду до Олега, ти його не знаєш, він тебе теж, але він чудовий.
У мене до нього почуття.
Саме ті, що мали б бути.
І можеш не хвилюватись, між нами ще нічого не було.
То я йду як порядна жінка, щоб ти не розповідав про мене нікому!
Особливо своїй мамі.
Микола склав обід, поклав усе в сумку і почав варити собі каву.
Чи не хочеш нічого сказати?
Я тобі душу на рівному місці відкрила!
Лєнцю, гукнув Микола через плече.
Може, підходить погладити мені джинси?
Що?
Джинси?!
Ти Я тобі про почуття, а ти про джинси!
Провалюй все!
Думала, може, ти мене зупиниш.
Дружина схопила сумку і, плутаючи свою з тією, яку Микола підготував на роботу, в гніві вибігла з квартири.
Лише коли відлуння грюкнувших дверей пройшло по квартирі, Микола зрозумів: дружина таки пішла.
«Куди це вона посеред ночі?
А джинси?
Курча, а де ж мій обід?» такими думками Микола переживав цей ранковий розрив.
Засмучений тим, що так і не знайшов своїх двох термосів, Микола рушив на роботу в мятих штанах.
Заходячи в ліфт, він привітався кивком з головою ОСББ жінкою, яка, судячи з регулярних волань про збори грошей, досі носила гривні у Київське князівство.
Ходили чутки, що її парфумами колись воскресали коней і відганяли ворогів отаманів під час облоги.
Микола затримав подих, зайшов і став обличчям до дверей.
Двері зачинилися, ліфт, наче газова камера, спустився вниз.
Ви ще не здали гроші на дезінсекцію.
Сьогодні по всьому підїзду боремося з тарганами, пролунало голос голови.
Микола мовчки спостерігав, як від запаху парфумів гумова прокладка на дверях плавиться.
Треба здати до вечора, зможете перевести мені на картку?
наполягала вона.
Микола промовчав.
Тоді вона нахилилася до його вуха і голосно сказала:
До кінця дня чекаю переказу.
Вітаю.
А куди вас переводять?
пожвавився Микола.
Назад у Київське князівство?
Він щиро вірив чуткам, що жінка нащадок князя Володимира.
Голова наговорила Миколі багато всього, але до його слуху долітали лише уривки: «-ка», «-яр», «-ий», «-ти», з них виходило щось на старословянській.
Чоловік не вникав у зміст і просто кивав, наче на сучасній виставці мистецтв.
Двері ліфта розчинились, і Микола поспішив на повітря, а голова рушила по квартирам збирати данину.
Микола працював електриком.
З минулого тижня він мав обєкт, де вибагливий клієнт без особливих талантів чи грошей хотів отримати казку.
Матеріали і креслення відповідали характеру замовника «з душком».
Микола страждав не один у цю халепу влетіли разом сантехнік і майстри-оздоблювачі.
Поки Каплін свердлив стіни під електропроводку, колеги пітніли в інших кімнатах, клієнт зайшов на обєкт.
Він всю ніч гуляв на іменинній вечірці друга і, в креативному настрої, вирішив перевірити, як іде ремонт.
Все не так!
кричав власник, тупаючи ногою.
Розетки мають бути в шаховому порядку, люстра зміщена від центру на три градуси праворуч по осі Землі.
Все, як я сказав, або нічого не заплачу!
З такими оригінальними ідеями і погрозами він заходив у кожну кімнату, а потім зачинився у дитячій, де заснув на мішках зі штукатуркою.
Через сім годин клієнт «повернувся з того світу», відкрив двері і побачив результати своїх нічних реформ.
Будівельники зєднали гостинну й кухню новим проходом, а у сумісному санвузлі зявився ще один унітаз для гостей.
Їхній замовник був білий від штукатурки, а на обличчі переляк.
Він нічого не памятав про свої вказівки і хотів звинуватити майстрів у брехні, але ті показали відео.
Лише Микола нічого не став змінювати його нові вимоги просто не дійшли до вух.
Може, через переживання, чи від безнадії, клієнт дав Миколі маленьку премію «за стійкість перед пяним креативом», усіх інших звільнив за брак спротиву.
Але під тиском компромату оплатив всі роботи.
Ввечері голодний та змучений Микола вирішив піти до лікаря, щоб повернутись у світ звуків.
По дорозі за ним увязалась шалена собака: намагалася залякати, грізно гавкала, та світ Миколи був німих кіно, де люди і тварини грали дивні ролі.
Без слів було важко зрозуміти, що хоче цей завзятий пес, і Микола просто йшов далі легко і впевнено.
Незабаром собаці стало нудно, і вона відстала.
Хай будуть з вами звуки, сказав лікар, чистячи Миколі слух.
Повернувшись у реальний світ, Микола поспішив додому.
По дорозі він витяг з кишені несподівану премію і купив сосиску в тісті, а ще невеликий букетик для дружини.
Біля підїзду його зустрів сумний сусід.
Чув новину?
звернувся той.
Та я сьогодні взагалі весь день нічого не чув, засунув Микола мізинець у вухо.
Мигунова, ну ця, Київське князівство, зібрала гроші зі всього будинку і втекла за обрій.
Переїхала в інше місто, а сліди витерла.
Все заздалегідь спланувала, хитрюга!
Всі підїзди обійшла.
Ти здавав?
Ні, не здавав, похитав головою Микола.
Вона зранку щось про переказ говорила, але я нічого не зрозумів.
То як тобі пощастило.
А я, дурний, здав.
Одне радує: поки вона ходила по всіх поверхах, таргани все одно здохли від її парфумів, засміявся сусід.
Може, не так вже й прикро.
Квартира зустріла Миколу смачними запахами і напрочуд ніжною дружиною.
Прости мене, дурепу таку.
Мене щось накрило, сама не знаю що.
Вплив зірок небезпечний.
Я забираю свої слова, і прошу повірити нічого поганого не зробила.
Та і Олега нема ніякого.
До сестри поїхала, трохи відпустило, і розум на місце став.
Ти правильно зреагував зранку, по-чоловічому.
Це мене й опамятало.
Так що, простиш дурну?
Покривши Миколу гарячими поцілунками, дружина запросила його за накритий стіл.
Я нічого не чув, щиро признався Микола, відчуваючи, що отримує незаслужену нагороду.
Дякую!
міцно обійняла його дружина.
«Оце так, подумав Микола, не зробивши за цілий день нічого видатного.
Може, треба частіше не чути.
Гляди, і жити легше стане».