Нічний експрес
Двері тролейбуса з характерним скрипом зімкнулися гармошкою, і затишне тепло салону вихопилося парою у нічну прохолоду над Дніпром. Пятеро парубків, ще не зовсім тверезі після вечірньої гулянки, забігли всередину, гупаючи брудними чобітьми по сходах, поручнях і навіть по ногах сонних пасажирів.
Жоден з небагатьох нічних пасажирів, яких обєднав останній транспорт через Київ, не зважився щось сказати цій напівп’яній компанії. Всі ми мовчки сиділи, кожен зі своїми думками, а хлопці жваво і грубо жартували про те, хто, де й з ким планує провести цю ніч. Сміх, тости, пляшки з дешевим львівським пивом билися об сидіння хлопчаки влаштували собі шинок у хвості тролейбусу.
Механізм голосно загуркотів, двері засичали і вирівнялися, і тролейбус плавно рушив з нічної зупинки, ніби відшвартовуючись від берега. Окрім свіжоприбулих, в салоні було чоловік десять разом із кондукторкою. Вона, невтомна жіночка років під пятдесят у поношених окулярах, важко піднялась зі свого сидіння, міцно тримаючи у руці рулончик проїзних квитків.
Молоді люди, оплачуємо проїзд, втомлено мовила вона голосом, який, здавалося, ніщо не могло зворушити.
Проїзний маю, пробурмотів один з них.
У мене теж! підхопив інший.
А я взагалі студент, голосно вигукнув третій, явно наймолодший з компанії, ледь видно вусики, незграбні рухи і ще школярський погляд. Але поруч із друзями був сміливим і навіть крикуном.
Квитки покажіть, спокійно, навіть сухо кинула кондукторка.
А ви свій покажіть! із викликом випалив найкремезніший, бризкаючи слиною.
Я кондуктор, з байдужістю, що витримала би навіть київський мороз, відповіла жінка.
А я електрик! То що мені за світло не платити? не вгавав той, уже з напівпорожньою пляшкою: навколо нього розносився кислуватий запах.
Молоді люди, або оплачуєте, або виходьте, підсумувала вона.
В цю ж мить тролейбус різко зупинився, і решта пасажирів швидко вийшли на нічну вулицю.
Сказали ж, у нас проїзні! надувши худі груди, гукнув молодший, намагаючись показати відвагу.
Валеру, їдемо на базу! крикнула жінка водію.
Так, Валеру, їдемо на базу, паяли хлопці, повторюючи її слова з удаваними сльозами.
Двері знову зачинилися, тролейбус рушив та майстерно розвернувся. Ще хвилина і вже ледь хто сміявся: найрозумніший нарешті став розмірковувати вголос.
Як це ми розвернулися? Тролейбус же штангою під проводами! задумливо пробурмотів він. Інші тільки знизали плечима.
З кожною хвилиною тролейбус набирав оберти, гудів і, дивачки, обганяв легковики. Освітлення в салоні ледь жевріло. Позасинали лампочки, лише миготіли рекламні вивіски за вікном. Кондукторка спокійно дивилась уперед. Остановки перестали зявлятись.
Ей, шефе, а куди ти нас везеш? нарешті вигукнув один.
Відповіді не було.
Зупини, ми зараз вийдемо! голоси ставали все тривожнішими.
Кондукторка мовчала.
Місто лишилося позаду, попереду чорніла нічна траса. Жодного світла в салоні, лише позаду, у водія, блимав якийсь індикатор. Молоді діставали телефони, але звязку не було, інтернету теж.
Тролейбус звернув з бетонки, вскочив у поле. Один з хлопців підійшов до кондукторки, погрожуючи:
Ти знаєш, де я працюю? Завтра мене не буде на роботі залишишся без пенсії!
У ту ж мить згасли передні фари.
Будь ласка, випустіть, мені до ЗНО готуватися треба! просив тоненьким голосом молодший.
Тролейбус летів у порожнечу, його гудіння різало ночі. Хлопці від страху вже добре протверезіли. Тремтіли, згадували, що робити при захопленні заручників, били пляшками по склу, ламали нігті, шукаючи спосіб відкрити двері. Все марно.
Знайшлися перші гроші.
Ось, здачі не треба, тільки поверніть нас в Київ! благали.
Але жінка і далі сиділа незворушно. В салоні лунав плач, крики каяття, навіть молитви. Проте тролейбус їхав і їхав, поки за вікнами не заблищало велике озеро.
Де ми? шепотіли один одному.
Нас втоплять ридав наймолодший.
Андрій, ти ж колись тролейбус водив, може, якось їх зупинимо? надіялися хлопці, але Андрій лише похитав головою.
Раптом передні двері відчинилися, кондукторка вийшла на зупинку під місячним сяйвом. Її силует миготів у кабіні водія. В руці в неї був довгастий предмет.
Все Зараз розстріляють і втоплять, крізь сльози шепотіли хлопці.
Раптом у салоні спалахнуло світло. Кондукторка голосно вийшла з відром і мітлою, поставила їх біля принишклої компанії і усміхнулася:
Як стіни відмиєте дам ганчірку, підлогу вимете, сидіння витрете, а тоді додому поїдете. Заперечення є?
Хлопці дружно похитали головами.
Ніч тривала нескінченно. Двоє носили воду, один міняв ганчірки, двоє відливали бруд у величезну бочку, що, здається, стояла тут вічно. У тролейбуса, напевно, це не перша така нічна зупинка.
Справились до світанку. Тролейбус виблискував чистотою. Всі мовчки, дружно і завзято, допомагали. Коли закінчили, кондукторка відривала кожному квиток, і тролейбус рушив у місто. Бунтівників по черзі висадили на зупинках, а машина вирушила на новий маршрут зустрічати ранок разом з новими пасажирами.
