**Ніч перед світанком**
Коли в Соломії почалися перейми, годинник показував без чверті третя. У квартирі стояла влажна напівтемрява: за вікном крапав дрібний дощик, ліхтарі малювали на асфальті розмиті блики. Дмитро підвівся з дивану раніше за неї він не спав майже всю ніч, вертівся на кухонному стільці, то перевіряв сумку біля дверей, то визирав у вікно. Соломія лежала на боці, притискаючи долоню до живота й рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість з половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? запитав Дмитро з коридору, голос звучав приглушено: двері спальні були прикрити.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка й відчула холод підлоги під босими ступнями. Перейми стали частіші.
Вони готувалися до цього моменту весь останній місяць: купили велику блакитну сумку до пологового будинку, склали туди все за списком, роздрукованим із сайту. Паспорт, медична картка, обмінна карта, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «на всяк випадок». Але зараз навіть цей порядок здавався неміцним. Дмитро метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна карта? Ти не брала її вчора? Він говорив швидко й тихо, ніби боявся розбудити сусідів крізь стіну.
Соломія важко підвелася й пішла до ванної їй треба було хоча б умитися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилася жінка з темними колами під очима й розкуйканним волоссям.
Може, викличемо таксі відразу? покликав Дмитро з коридору.
Давай Тільки перевір ще раз сумку
Вони обоє були молоді: Соломії двадцять сім, Дмитру трохи за тридцять. Він працював інженером-конструктором на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Квартира була маленькою: кухня-вітальня і спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Дмитро викликав таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані телефону майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Соломія натягнула худі поверх нічної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона поклала кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться дорогою.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологим пальтом Дмитра його сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали відчутнішими і трохи частішими. Соломія намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про дорогу вперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: чергове світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки тягнуло протягом знизу догори. На сходах було прохолодно; Соломія щільно закрила куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було сире й прохолодне навіть для травня: краплі дощику стікали по дашку над дверима, рідкісні перехожі поспішали геть тротуаром, кутаючись у куртки або натягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли хаотично; десь у далечині чувся глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед нічною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на карті пересувалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Дмитро нервувато перевіряв телефон кожні півхвилини:
Пише: «Дві хвилини». Але він чомусь обїжджає зайвий квартал Може, ремонт?
Соломія сперлася на перила ґанку й спробувала розслабити плечі. Вона раптом згадала про шоколадку: засунула руку у бічну кишеню сумки й переконалася вона там. Дрібниця, а приємно відчувати хоч щось знайоме серед усієї цієї метушні.
Нарешті фари виникли з-за кута будинку: білий «Renault» уповільнив хід перед підїздом і акуратно зупинився біля самих сходів. Водій вийшов назустріч сам чоловік років сорока пяти з втомленим обличчям і короткою борідкою; він швидко відчинив задні двері й допоміг Соломії розміститися на сидінні з усім багажем.
Доброї ночі! Пологовий будинок? Все зрозумів! Пристебніться обовязково
Він говорив бадьоро, не надто голосно; рухи були зібрані, але без зайвої метушні. Дмитро влаштувався поруч із Соломією позаду водія; двері зачинилися трохи голосніше, ніж зазвичай усередині машини запахло свіжим повітрям у поєднанні із залишками кави з термокружки біля гальма.
Виїхавши з двору, вони одразу потрапили в невеликий затор: попереду горіли аварійні вогні дорожньої техніки робітники перекладали асфальт прямо вночі під рідкісними ліхтарями. Водій уві
