Це один із найкращих моментів у її житті, на якого так довго чекала. Нарешті вона візьме свого малюка на ручки, відкриються двері, вони вийдуть за стіни полового будинку, де на них будуть чекати рідні та друзів з усмішками на обличчі. Щось непокоїть її. В одну секунду після того, як взяла доньку на руки, вона розуміє, що ця дитина не її.
Катя не кричала, не влаштовувала скандали, а просто почала роздягати дитину. Медсестра, що біля неї стояла, дивилася і не могла зрозуміти, що відбувається.
— Що це відбувається? У мене немає часу, ще декілька жінок треба виписати,- роздратовано сказала медсестра.
Катя, слухавши, що каже їй медсестра, дуже обережно знімає памперс дитині.
— Подивіться на це. Я народила хлопчика, а це дівчинка. Це не моя дитина. Віддайте мені мою дитину. Куди ви його поділи? Негайно поверніть дитину, інакше Ви залишитеся без роботи!- зі злістю в голосі мовила жінка.
Медсестра розгублено поглянула на жінку й швидко кудись побігла. Вона привела головного лікаря, який пояснив, що трапилося непорозуміння. Виявилося, що ця дівчинка теж готувалася до виписки, але в дитячий будинок.
Катерина не стала розвивати це не порозуміння, обійшлося без конфліктів, нікому з родичів теж не казала, не хотіла псувати цей момент. Але потім її постійно переслідували голубі оченята тієї дівчинки, яка позбавлена любові мами. Каті важко було стримати сльози, і вона розплакалася. Вона розповіла про ту ситуацію в пологовому будинку своєму чоловікові.
Через три тижні родина була в зборі. Усі радо вітали маленьку Вікторію у її сім’ї. Катя довго вагалася на цей крок, багато говорила зі своїми батьками та батьками чоловіка. І все-таки остаточно вирішила, тому вони з чоловіком відправилися на пошуки тієї блакитноокої дівчинки. У них все вийшло. Лишилося тільки поміняти коляску на двомісну.
