Так склалося незручно…
– Як то я його дружина?
– У самому прямому розумінні. Принаймні, юридично – можу навіть штамп у паспорті показати. Свідоцтво, звичайно, із собою не взяла, пробач, – промовила жінка, тримаючи одну руку на великому животі.
***
– Донечко, наступного тижня їду на вахту, там зв’язок поганий, тож не губи мене, – сказав Олексій Петрович.
– За кота не хвилюйся, приїду, погодую, лоток приберу, – буркнула Марійка, не відриваючи очей від телефону.
– Щодо кота… – завагався Олексій Петрович, – Знаєш, доню, не варто тобі мотатися в інший район після роботи заради одного кота. Сусідка зі сходової клітки доглядатиме за Рудьком.
– Ти став якимось дивним, тату, – засміялася Марійка. – Твоя сусідка виходить справжньою альтруїсткою. І кота погодує, і в магазин за молоком збігає, і ліки з аптеки принесе. Ще й після роботи! Щасливчик.
– Авжеж, щасливчик…
Олексію Петровичу раптом стало соромно, що знову бреше доньці. Його брови зсунулися до перенісся, і він намагався думати про щось інше, аби не виказати неспокій. *Вона нічого не підозрює, просто жартує*, – подумав він.
…Олексій із матір’ю Марійки розлучилися сім років тому. Розійшлися мирно, без скандалів. Просто зрозуміли, що кохання минуло. Поговоривши з донькою, пішли подавати на розлучення із чистою совістю. Марійка спокійно прийняла рішення батьків, але за умови, що сімейні свята вони й надалі відзначатимуть разом.
– То я, виходить, твоя сусідка? – лукаво посміхнулася Оксана.
– Ну… не знаю, що інше сказати, – стидливо опустив очі Олексій Петрович.
– Так, назвати мене своєю дружиною – це дуже-дуже складно, я розумію.
– Оксан, не ображайся.
– Я доросла жінка, Леш. Але доки ми гратимемо цей спектакль?
– Не знаю, ох, не знаю! А раптом вона не зрозуміє? Пам’ятаю, як у дитинстві вона боялася, що хтось із нас піде і кине її. Відчуваю, ніби зраджую її.
– Дивись, я не втручаюся у ваші стосунки, але через два місяці в тебе вже буде два діти, і доведеться приймати рішення, як чоловікові. Розумієш? Я не змушую тебе вибирати, але як ти збираєшся приховувати новонароджену дитину?
– Знайдемо вихід! – задумливо промовив Олексій, хоч сам не знав, як вирішити це питання.
З Оксаною він познайомився одразу після розлучення. Зустрів – і зрозумів: вона його людина. Але зізнатися родині не наважувався. Боявся, що донька відвернеться, а колишня дружина почне підставляти ноги під час їхніх зустрічей із Марійкою.
Спочатку хвилювався, що Оксана молодша за нього на десять років. Потім – що одружилися таємно, нікому не сказавши. А потім – що вона завагітніла. Але час пологів наближався, і разом із ним наближався момент, коли правда розкриється, як наріз. *»Ось буде слушна нагода – тоді й розповім»*, – втішав себе Олексій.
Він цілеспрямовано приховував від Марійки, що живе із новою дружиною. Уникав зустрічей, навідував доньку або бачився з нею на нейтральній території. А Марійка, як і більшість молодих, постійно жартувала про «загадкову сусідку».
Того ранку, коли батько повернувся з вахти, Марійка вирішила заїхати до нього без попередження. Але двері ніхто не відчинив. Він не піднімав трубку – ні після першого, ні після десятого дзвінка. Схвильована дівчина вийшла з під’їзду. Помилитися вона не могла: тато писав, що вже в аеропорту. Політ займе кілька годин. Після прибуття також повідомив: «Приземлився, їду додому, подзвоню увечері».
Та вдома його не було. *»Він доросла людина, може, по своїм справам поїхав»*, – подумала Марійка.
– Олексія забрали до лікарні, – незнайомий жіночий голос вивів дівчину із задуму.
– Що? Коли? Куди? – запитала вона, тремтячи.
Голос долинав із вікна першого поверху. Бабуся, привідкривши кватирку, розповіла, що бачила, як Олексій повернувся додому з валізою, імовірно, із відрядження. А через півгодини приїхала швидка.
– Із розмов зрозуміла – повезуть у кардіологію. Виглядав не зовсім погано, вийшов сам, на ногах. Слава Богу, не на ношах! Отже, не реанімація, – міркувала бабуся. – А тебе відразу впізнала, ти ж його донька, часто тут таксі чекаєш і батькові у домофон дзвониш.
– Давно його забрали?
– Так, годину тому.
Останніх слів Марійка вже не чула. Її затрясло, і вона не знала, де шукати батька, що із ним і в якому стані. І чому взагалі кардіологія? *»Кардіологія – це ж серце? Але в нього ніколи не було проблем із серцем!»*
– Подзвони у швидку, можМарійка схопила телефон, але перед тим, як набрати номер, зупинилася, бо раптом зрозуміла, що вже знайшла свою нову родину — і це було важливіше за все.
