Я неодноразово просила свою тещу, Ганну Петрівну, не приходити пізно, а вона не слухає. З певних незрозумілих причин вона вважає, що має право входити до нашого будинку без попередження. Наш син рік тому народився, я вже привчила його до чіткої рутини. Якщо він не засинає вчасно, зазвичай близько 20:00, я просто не лякаю його в ліжко, бо тоді гарантовано два години справжнього пекла.
Діалог з теще про це марний. Скільки б я не просила її не залишатися надто пізно, вона не чує. Якась вона не розуміє, що пізньо відвідувати свого однорічного онука погана ідея.
Я працюю довго, каже вона. Приходить на півгодини, грається з хлопчиком, змушує його сміятися, підкидає енергії, а я вже проводжу північ у спробах укласти його спати. Пізніше він стає неспокійним і починає плакати.
Що мені робити?
Сьогодні я починаю звичний ритуал укладання малюка. Ми з чоловіком вже вибрали фільм, який хотіли подивитися, коли різко дзвонить у двері. Олексій відкриває і стоїть його мати.
Складно описати, що я відчуваю. Я в гніві. Дитина щойно знову почала прорізатися зубами, і вона вся нервує. Ми цінуємо кожну тиху хвилину. Я намагаюся заспокоїтись, бо треба залишатися спокійною адже це мати мого чоловіка.
Вдаю, що біль у мене, тримаю руку на щічці і кричу:
Ти прийшла в неподходящий час! У мене болять зуби я не витягну. Не хочу йти до стоматолога сама. Залишся ще на хвилинку з малюком, а потім ми підемо.
Олексій нічого не розуміє, швидко одягається і ми вирушаємо з дому.
Що це за спектакль? запитує чоловік.
Принаймні зможемо десь самі посидіти. І не забудь вимкнути телефон! відповідаю.
Після півночі повертаємося додому. Теща викликає таксі, щоб їхати назад. Малюк лежить у дитячому ліжечку, навколо розкидані брудні підгузки, потік одягу, іграшки, соски, погойдалки справжній художній безлад.
Ганна Петрівна виглядає втомленою: макіяж розмазаний, спідниця вкрита дитячими слізками. З того часу вона приходить рідше і вже не затримується надто пізно.
