З Миколою ми познайомились ще тоді, коли були студентами. Ми навчалися в одному університеті, жили в гуртожитку, але дружити стали лише на останньому курсі. Коли ми закінчили навчання, відсвяткували наше весілля. Тільки-но отримавши освіту, не маючи досвіду, нам не відразу вдалося знайти хорошу роботу за спеціальністю. Тому пішли працювати туди, куди прийняли, аби лиш зарплату виплачували.
Жили ми бідно, як церковні миші — орендували квартиру, машини своєї не мали, виховували дитину, яка невдовзі народилась. Ледве зводили кінці з кінцями, грошей ніколи не вистачало. Хоч Микола і клявся перед церковним вівтарем, що любитиме мене і в багатстві, і в бідності, однак проблеми почались саме через відсутність грошей.
Чоловік весь час обурювався і дратувався, що ми не живемо, як усі люди. Тоді ми вдіяти нічого не могли, щоб хоч якось покращити наш матеріальний стан, хоч і працювали обоє. Чоловік працював у магазині електроніки, я — у магазині жіночого одягу, а наша освіта біологів не могла забезпечити для нас більш високооплачувані місця роботи.
Микола вільного часу майже не мав, брав додаткові зміни, я теж намагалась десь підзаробити, у вільний час шукала додатковий заробіток в інтернеті. Хоч у суспільстві і прийнято те, що саме чоловік повинен забезпечувати сім’ю, але я відкинула цей стереотип і теж старалась принести додому хоч якусь додаткову копійку. Однак ми обоє з Миколою не з заможних сімей та впливових родичів, тож пробитися десь без блату було складно. Робота найманого робітника не приносила значних доходів, а там, де платили пристойно, вже не було вакансій.
От і доводилось постійно працювати, намагатися відкладати на власне житло. Однак Миколі все було не до вподоби: багато працюєш — немає часу на нього, не працюєш — немає грошей, іди працювати. Він все частіше почав казати, що я мало уваги приділяю йому. Але в мене справді не було так багато часу, у нас ще і дитина була, турбота про яку була лише моїм завданням. Після роботи треба було забрати сина з садочка, піти за покупками, приготувати їсти. Поки все зробиш — пора спати лягати, аби завтра знову рано на роботу йти і повторювати все по колу. Але я не втрачала надії на те, що все зміниться і стане краще.
З такою надією прожили ми разом 8 років без особливих змін і Миколі увірвався терпець. Він поставив мене перед фактом, що вже написав заяву на розлучення, бо більше не потерпить такого життя.
Нехай! Якось проживу без нього, однак мене найбільше засмучувало те, що Микола не хотів бачитися з сином. Аліменти, призначені судом, він платив раз через раз. Я і не вимагала ніяких грошей від нього, хоч раз би з сином прийшов погуляти! Адже підростаючому хлопчику потрібен батько.
Нам з сином вдвох було тяжко, але мої батьки трохи допомагали. Саме з їхньою допомогою я змогла назбирати достатню суму, аби відкрити свій власний невеличкий магазин одягу, аби працювати на себе. На диво мої вкладення швидко окупились. І ось через шість років я маю власну мережу магазинів, назбирала на світлу і простору квартиру у центрі, воджу авто, аби встигати вирішувати всі справи. Хоч і роботи і відповідальності прибавилось, але я дуже задоволена своїм життям. Зараз навіть тяжко повірити у те, що раніше не вистачало грошей навіть на найнеобхідніше.
Якось випадково на вулиці я побачила Миколу. Він теж мене помітив, сам підійшов і розповів про те, як тепер живе. У нього тепер зовсім інше життя. Зі мною він жив у злиднях, а з теперішньою дружиною у них все по-іншому. Вона трохи старша за нього, теж уже була заміжня, але овдовіла. Вони живуть у її будинку, мають власний автомобіль, регулярно їздять відпочивати, бували закордоном. Микола ніби хвалився переді мною своїм новим життям, хоча мені здалося, що його заслуга у всьому цьому достатку незначна.
Микола мене дуже здивував тим, що попросив зустрічі з сином. Він багато років відмовлявся з ним бачитися, як би я його не благала. Я звісно погодилась. У свою чергу, я не стала розповідати про те, що змінилося у нашому з сином житті за всі ці роки, адже це нічого не змінить. Ми попрощались з Миколою, і я дивившись на його силует, що віддалявся, не могла повірити, що для нього гроші були головною ціллю у житті. Невже він готовий був продати свою чоловічу гідність і спілкування з сином за якісь кольорові папірці?
