Олена Павлівна присвятила усе своє життя роботі, що наносила величезну шкоду її здоров’ю, але висока заробітна плата була для неї у пріоритеті.
І всупереч такій неймовірній небезпеці, жінка ніколи б не погодилась змінити цю роботу на менш оплачувану. Куди важливішим за власне здоров’я для неї був єдиний син. Вона поставила перед собою ціль — забезпечити для нього найкраще життя.
Чоловіка Олени звали Романом. Важко сказати, що шлюб був не вдалим, але і щасливим жінка його б теж не назвала. На відміну від Олени, яка докладала усіх зусиль заради сина, чоловік на такі жертви готовий не був та цінував, перш за все, власний комфорт. А тому роль голови сім’ї на себе взяла дружина.
Роман не був зразковим батьком чи чоловіком. Іноді він приділяв трохи часу сину або виконував свої обов’язки по дому, але не більше. Олена Павлівна навіть декілька разів планувала подати на розлучення, але зрештою не хотіла залишати сина узагалі без батька.
З кожної заробітної плати жінка намагалась заощадити якомога більшу суму, що допомогло їй оплатити навчання сина у пристойному Київському ВНЗ, що був за три сотні кілометрів від рідного містечка. Юнак був не розбещений та знав ціну грошам, а тому докладав величезну кількість зусиль, щоб бути найкращим на потоці. Незабаром про його успіхи дізналась велика фірма та запропонувала високооплачувану роботу.
Там він зустрів свою майбутню наречену, що також приїхала покоряти столицю з маленького містечка. Вже менше, ніж за рік зробив пропозицію. Але знайомство з батьками хлопця не задалось, дівчина видалась батькам надто зухвалою, хоч насправді була симпатичною та розумною.
Пройшло років 10, коли на Олену Павлівну чекав неприємний поворот долі. Її забрали у лікарню через погане самопочуття. Як з’ясувалось це наслідки роботи на небезпечній посаді. На щастя, усе обійшлось та життю жінки нічого не загрожує, але лікар наполегливо попросив, щоб жінка була під постійним наглядом рідних. Чоловік відійшов на той світ 4 роки тому, а тому жінка відразу зателефонувала сину.
Але син не міг приїхати, оскільки у нього важлива зустріч з колегами у Німеччині.
Олена Павлівна довго гадала до кого може звернутись по допомогу, аж раптом згадала про милу дівчинку Настю, що винаймає квартиру у будинку навпроти. Вона часто допомагала їй у різних справах. Жінка запропонувала дівчині роботу з хорошою заробітною платою, але та відмовилась брати гроші зі старенької, адже займається волонтерською діяльністю і любить приносити людям користь.
Настя навідріз відмовлялася брати гроші від жінки, лише на продукти та ліки. Крім того, вона взяла на себе приготування їжі, миття посуду та прибирання. Олена Павлівна довго думала, як же їй віддячити дівчині за її доброту і врешті-решт, прийняла рішення залишити у спадок їй цю квартиру.
Дане рішення не було спонтанним. Жінка зовсім не планувала у такий спосіб провчити сина. Вона довго зважувала всі «за» та «проти» та прийшла до висновку, що син має квартиру у столиці та хорошу роботу, а тому цю квартиру швидше за все просто продасть.
Пройшло майже пів року, як Настя піклувалась про Олену Павлівну. Вони швидко знайшли спільну мову і тому Олена Павлівна радо відпустила дівчинку, коли та захотіла провідати бабусю у сусідньому місті. Настя пообіцяла повернутись за тиждень і продовжити доглядати за нею. Коли дівчина вирушила в дорогу, Олена Павлівна подзвонила до сина, щоб він приїхав.
Розмова тривала довго і врешті-решт матір вирішила поділитись, що квартиру вона залишить її доглядальниці Насті. На перший погляд, важко було сказати чи засмутила ця новина сина, але слова невістки показали її справжню сутність:
— Невже ти станеш піклуватися про жінку, що викреслила тебе із заповіту?
— Помовч! — прошипів чоловік до своєї дружини й продовжив розмову з матір’ю — Матусю, я докладу усіх зусиль, щоб приїхати, але на роботі такий завал, що обіцяти нічого не можу…
— Чекаю на тебе, сину! — жінка закінчила розмову з дивним передчуттям, хоча й не сумнівалася, що син приїде того ж дня. Але він не з’явився і через тиждень…
