«Невже ця жінка з очима, повними злоби, як у звіра в пастці його мати?» Її слова: «Ти моя помилка молодості» лунали в його голові, ніби дзвін прокляття.
Про своє народження Лесь знав лише те, що знайшли його плачучим від голоду та страху на порозі дитячого будинку. Мати, мабуть, ще мала краплю совісті загорнула його в теплу ковдру, перевязала козиною хусткою й поклала в картонну коробку. Не хотіла, щоб дитина замерзла.
Жодного листа, жодного імені, жодної дати. Лише у його маленькій долоні був затиснутий масивний срібний кулон у вигляді літери «Л» єдине, що залишила йому матір.
Кулон був незвичайний, не фабричний, а ручної роботи, з клеймом ювеліра. Слідчі намагалися знайти жінку, але справа зайшла в глухий кут. Майстер, що його виготовив, давно помер, а записів про виріб у його книгах не виявили.
Так і записали хлопця: Лесь Безрідний. І сталося на світі ще однією сиротою більше.
Дитинство пройшло у дитбудинку. Йому бракувало батьківської любові, і він мріяв одного дня знайти матір та батька.
«Мабуть, з нею щось страшне трапилося Інакше вона б не кинула мене. Вона обовязково повернеться», думав він, як і всі його товариші по нещастю.
Коли він випускався, вихователька повісила йому на шию кулон і розповіла його історію.
«Значить, мама хотіла, щоб я колись знайшов її?» спитав хлопець.
«Можливо. А може, ти просто випадково вирвав його з її шиї. Кулон був без ланцюжка», відповіла вона.
Лесь отримав від держави маленьку, але свою квартирку, закінчив технікум і влаштувався в автосервіс.
***
З Соломією він познайомився випадково вони зіткнулися на вулиці. Спочатку просто вдарилися плечима, і в дівчини з рук випали журнали, а потім, коли він нахилився підняти їх, зіткнулися лобами.
Удар був такий сильний, що з очей посипалися іскри. Вони сиділи на тротуарі, сміялися крізь сльози, а люди обходили їх. І саме тоді Лесь зрозумів це кохання назавжди.
«Я мушу вибачитися! Давай зайдемо у кафе?» запропонував він.
Соломія сама здивувалася, як легко погодилася. Він був незграбний, як ведмідь, але таким щирим, що здавався рідним.
«Знаєш, Лесю, мені здається, ніби я знаю тебе все життя», сказала вона вже через пять хвилин.
«Дивно, але я теж так відчуваю!»
Вони почали зустрічатися, і їхня привязаність була такою сильною, що вони не могли прожити й години без спілкування. Вони відчували один одного. Якщо Лесь порізався на роботі, Соломія вже через хвилину дзвонила й питала, що сталося.
«Ти це я, а я це ти. Ти моя доля», сказав він їй одного разу. «Шкода, що я не можу познайомити тебе з батьками. У мене їх немає».
«Зате в тебе є я. І мої батьки тебе полюблять».
***
«Що це за «хлопець із дитбудинку»? Ти збожеволіла? Вони ж там усі зіпсовані!» схопившись за серце, скрикнула мати Соломії, Оксана Миколаївна, і впала у крісло.
«Мамо, Лесь добрий і чесний! Не можна ж всіх підряд судити!» заступилася дівчина.
«Дочко, мати права, втрутився батько, Богдан Іванович, офіцер запасу. Але перш ніж робити висновки, треба з людиною поговорити. Приводь, подивимося, що він за птах».
«Бодько, ти не розумієш! Ми ж виховували доньку, годували її з ложечки, а тепер вона везе до дому якогось безрідного! А якщо його батьки злодії чи пяниці?» заверещала Оксана.
«Ось і дізнаємося, коли побачимо», суворо відрізав Богдан.
Оксана замовкла й вийшла, грюкнувши дверима. Богдан підморгнув Соломії:
«Не хвилюйся, донечко, розберемося».
«Дякую, тату! Тоді запрошую Леся в суботу?»
«Так, треба ж знати, хто так сподобався моїй донечці».
***
У призначений день Лесь, у чистій сорочці, з двома букетами (для Соломії та майбутньої тещі) і тортом, стояв біля дверей.
Соломія, сяюча, завела його на кухню.
«Мамо, тату, це Лесь!»
Богдан потиснув йому руку, Оксана, усміхнена, взяла квіти і раптом зблідла. Вона ніби оніміла.
«Вибачте я просто хвилююся», прошепотіла вона.
За столом вона раптом спитала:
«Лесю, а що за кулон у вас на шиї? Дуже незвичайний».
«Це єдине, що залишила мені мати. Коли мене знайшли, я тримав його в руці».
Оксана більше не промовила жодного слова. Вона не їла, лише перебирала ложкою горох на тарілці.
А Богдану хлопець сподобався. Вони знайшли спільні теми: полювання, футбол, рибалку.
«Гарний хлопчина», сказав він, коли Лесь пішов.
«Який він гарний? раптом завила Оксана. Без роду, без племені! Говорити не вміє!»
«Оксан
