Минуло три роки з часу народження моєї внучечки. Вона виростала зі своїми батьками в великому місті, і я завжди прагнула провідати їх, побачити, як добре вона росте і розвивається. Але коли я прибула до їхнього дому, мене здивувала поведінка матері.
Мати зовсім занедбала свою дитину. Внучка була несамостійною та залишалася позаду у своєму розвитку. Вона навіть не вміла тримати ложечку в руці та самостійно їсти. Мені було боляче бачити, як маленька дівчинка не отримує необхідну увагу та догляд.
Матір, себто моя невістка, тим часом спілкувалася зі своїми подругами по телефону. Сиділа перед дзеркалом і наводила красу. Навіть встигала зробити собі манікюр у салоні краси, поки дитина спала. Приміряла свої наряди, милувалася собою.
Тим часом дитина була покинута сама на себе. Вона, мабуть, звикла, що повинна забавлятися сама. отож, тихенько сиділа в куточку і перебирала в руках нанизані на шнурку гудзики. Як я зрозуміла, це була основна іграшка малої.
Споглядаючи за цим всім, я рішуче вирішила взятися за виховання своєї внучки. Повільно, але наполегливо, я навчала її основних навичок. Ми проводили час разом, граючися, малюючи, вчилися тримати ложку та самостійно харчуватися. Я була впевнена, що кожна маленька перемога приведе до її розвитку.
Невістка дратувалася на мене. Її поведінка свідчила про те, що пора мені вже їхати додому. Однак я не відступала. Мені малої було дуже шкода. Адже дитині потрібна увага, спілкування, нормальна прогулянка.
Поступово моя внучка почала показувати прогрес. Вона стала більш самостійною, здатною тримати предмети в руці та самостійно їсти. Я гралася з нею, розвиваючи її творчість та уяву, допомагала розвивати мовлення та моторику. Внучка знаходила радість у такому навчанні та досягала нових успіхів.
Поступово, моя дитина стала самостійнішою та впевненішою у собі. Я була щаслива бачити, як моя внучка росте, розвивається і стає маленькою, незалежною особистістю. Правда, невістка перестала спілкуватися зі мною. Ну і хай! Для мене розвиток дитини є важливішим, ніж стосунки з невісткою.
Зрештою, я виконую ту роботу, яку б мала робити вона. Адже за здоров’я і розвиток дитини передовсім повинні дбати батьки. Тато, мій син, постійно працює, бо час такий, який вимагає надзусиль, щоб заробити нормальну копійку. А невістка тратить ці гроші не на благо всієї сім’ї, а на себе, красуню, наче їй ще раз заміж виходити. А дитина зовсім занедбана була. Навіть іграшок для розвитку в неї не було. Мені соромно за невістку. Сказала синові, щоб віддав дитину в садочок. Там хоч буде в малої спілкування і якесь заняття. А його дружина хай іде працює. Може, на роботі з неї буде більше користі.