— Соломіє, вибач, мені треба їхати.
— Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я звикла.
Соломії було важко щоразу відпускати Ярослава до дружини. Так хотілося, щоб він лишався на ніч. Могли б піти в кавярню, дивитися фільм, закутавшись у теплий плед. Вона зварила б смачну каву… Але все це було лише у мріях. Ярослав ніколи не приховував, що одружений, має сина. Дружину не кохає, живе заради хлопчика. Чекає, поки той закінчить школу тоді й піде до Соломії.
Їй було байдуже на його дружину. Чому вона має думати про щастя якоїсь жінки? Ну, була сімя, чоловік розлюбив це ж видно по ньому, отже не тримай, відпусти. Просто Ярослав хороший батько, не хоче травмувати сина.
Нічого, буде й на її вулиці свято. Через два роки син поїде вчитися, і тоді… Буде й плед, і кіно, і щастя. Соломія мріяла народити доньку, свою копію.
Два роки проминули швидко. Вона чекала, коли ж він виконає обіцянку, але щоразу знаходились причини.
Розумієш, у Насті мати сильно захворіла, вона забрала її до нас. Не можу зараз, самій зрозумій…
Соломія зітхала і згоджувалася. Скільки ще чекати? До пенсії?
Затримка. Щось не так? Купила тест. Дві смужки. Може, це й на краще… Треба до лікаря.
Вона сиділа в жіночій консультації, чекаючи своєї черги. Двері відчинилися, з кабінету вийшла вагітна жінка з великим животом. Під руку її вів чоловік. Невже… Це ж Ярослав. Що тут відбувається?
Вони вийшли, не помітивши її. Соломія зайшла до лікаря.
Дівчино, з вами все гаразд? Ви дуже бліда.
Так, мабуть, гаразд. Хочу перевіритися.
Лікар підтвердив вагітність і привітав її.
Вік уже не той, першу дитину в 35 пізнувато. Але нічого. Ось була пацієнтка, їй 40, син випускник, а вони з чоловіком вирішили народити доньку. Гарна сімя, міцна, чого б і ні?
Соломія криво посміхнулась. В голові був вир думок. Як так? Навіщо він брехав, що піде, а сам зачав дитину з «некоханою» дружиною? Довго збирався приховувати? Що тепер робити?
Лисичко, сьогодні не зможу приїхати, вибач…
Так, звісно. Я теж зайнята.
Чим саме?
Іду в клуб з Дариною. Набридло сидіти вдома.
Який ще клуб? Тобі скільки років? Мені це не подобається!
В мене немає сімї, маю право. Ти чужий чоловік, не маєш права мені казати.
Вона вимкнула телефон. Ось так, їй у клуб не можна. А вона має, мов вірна песиця, чекати на господаря. А той буде народжувати дітей, виховувати їх і іноді заїжджати до неї за новими враженнями. І так аж доти, доки йому не набридне.
Тільки зараз Соломія зрозуміла, у якій жалюгідній ролі провела ці роки. Все найкраще дружині та синові, а вона просто запасний аеродром. І йому байдуже, що час іде, що їй треба народжувати, інакше буде пізно. Ну нічого, тепер у неї буде своя дитина.
Ярослав приїхав без дзвінка. Плакав. Розповів, що під час пологів дружини загинула донька, хоча все було добре. Дружина зійшла з розуму від горя, і він не знає, що робити.
Як що? Бути з дружиною у важку хвилину. Ярославе, це ваше спільне горе. Не розумію, навіщо ти їздив до мене, якщо у вас усе було гаразд? Навіщо брехав?
Це Бог покарав мене, забрав доньку через тебе…
Не неси дурниць. Ти один винен у всьому. Брехав дружині, брехав мені, собі… Будь чоловіком іди до неї.
Розумієш, я кохаю вас обох. Кожну по-своєму. Не можу обрати…
Все, Ярославе, іди. І більше не приходи.
Соломія зачинила двері й розплакалась. Їй було шкода і себе, і дружину Ярослава, що втратила дитину. Вона скоро саме стане матірю й уявляє, як це боляче.
Він дзвонив кілька разів, приїжджав пяний, але вона прогоняла його. І так і не дізнався, що Соломія народила сина, його сина. Записала на своє прізвище, а в графі «батько» поставила прочерк. Син Максим вийшов схожий на Ярослава чужого чоловіка…
За статистикою, лише 10% чоловіків йдуть від дружин до коханок. І приблизно половина з них повертаються назад. Скільки жінок так і не дочекалися, коли одружений чоловік розлучиться та одружиться з ними, як обіцяв…
