Коли я вперше побачила майбутню дружину свого єдиного сина — це було справжнє потрясіння. Зовсім не про таку пару для свого Миколи я мріяла, і не таку невістку собі уявляла. Син мій — гарний інтелігентний чоловік, розумний, має хорошу роботу у великій компанії, яка займається комп’ютерними технологіями. Заробляє дуже добре, виглядає престижно. Коли він розказував мені, що його дівчина виглядає трохи екстраординарно і привертає погляди перехожих, я чомусь думала, що це виглядає трохи інакше. А тут — синє волосся, купа сережок і у вухах, і в брові, безліч якихось незрозумілих браслетів на руках. Хоч би познімала те все, знала ж, що іде знайомитися з матір’ю майбутнього чоловіка!
Зрозуміло, що я не схвалювала вибір сина, намагалася пояснити Колі, що вона йому не пара, він же заслуговує на нормальну дружину! Але хто мене слухав? Люблю — і все тут, ніяких порад не сприймав, і одружився таки з нею. Вже п’ять років вони в шлюбі — а онуків немає.
— Мамо, ми ще молоді, немає куди поспішати, — каже мені Колька, — Віра поки що не готова до дітей, і я її не кваплю. Поживемо трохи для себе, а тоді вже і про онуків тобі подбаємо.
А хіба п’яти років мало було? А живуть вони «для себе» в квартирі невістки. От тільки коли та квартира їй від бабусі дісталася, туди заходити було страшно — все старе, штукатурка ледь на голову не падала. Хто її до ладу приводив? Звісно синочок мій! Перепланував на три кімнати замість двох, найняв майстрів, які все там зробили, від проводки нової до сантехніки. Дизайнерський ремонт зробив, меблі й техніка — все за його ж рахунок купувалося.
— Ти туди стільки грошей вклав, що власну квартиру можна було купити! — кажу йому. — А як до розлучення дійде — то ні квадратного метра тобі не дістанеться, бо то її власність, і все тут. Що ти таке робиш, сину?
— Яке розлучення, мам? Ми любимо одне одного, все у нас добре, ніхто не збирається розлучатися. Звісно вкладаюся, я ж у її квартирі живу, то має бути якийсь і мій внесок?
Не бачить син, що крутить ним та Віра, як тільки хоче, гроші тягне. По закордонах всюди її возить, подарунки купує. Вона весь день тільки вдома сидить, в комп’ютері клацає — працює, каже. Хіба то робота, які вона гроші заробить в тому інтернеті, теж віртуальні?
До мене в гості з сином ніколи не приходить, і до себе вони мене ні разу не закликали за ці роки.
Я минулого тижня вже і сама хотіла напроситися, питаю Колю, чому це мене не кличуть, я б якійсь тортик спекла і прийшла, хоч глянути, як мій син живе, а він:
— Мамо, ти ж маєш зрозуміти, чому Віра не буде тобі рада. Чесно тобі говорю, вона не проти, щоб я приходив до тебе, коли захочу, але на нашій території бачити тебе не хоче, бо чудово знає твоє ставлення. І я знаю, — не посоромився дорікнути мені син. — Ти ж за ці роки жодного разу навіть на ім’я її не назвала, все «твоя» або «жінка». Тобі хіба захочеться в гості запрошувати людину, яка погано до тебе ставиться? Сама подумай.
Ну ви можете таке уявити? Невістка не хоче мене бачити у себе вдома! Бо я не падаю їй в ноги і не стелюся під неї, як мій син. Хіба я могла уявити, що такий успішний серйозний чоловік насправді — підкаблучник? Мені людям соромно в очі дивитися, коли запитують, як там син, коли онуки.