— Ого, а ти хто? — пролунав низький чоловічий голос із спальні, коли Соломія відчинила двері своєї квартири.
— Взагалі-то це мій запит, — відповіла вона. — Що ви робите в моїй спальні?
У дверях з’явилась білявка в шовковому халаті з вищою усмішкою.
— А-а-а, так це ти Соломія! Вовчик так багато про тебе розповідав, — протягнула вона. — Я Даринка, сестра твого нареченого.
Після виснажливого робочого дня Соломія мріяла лише про гарячу ванну. Замість цього у її домі розташувалася зовиця.
— Богдан — мій наречений, а не чоловік, — поправила Соломія. — І я не пам’ятаю, щоб ми домовлялися про твій візит.
З-за плеча білявки визирнув збентежений юнак.
— Ми з Тарасом приїхали у відпустку, — перебила його Даринка. — Братик сказав, що можемо залишитися у вас на тиждень.
Соломія пройшла на кухню й побачила хаос: брудний посуд, порожні пакети від їжі.
— Цікаво, коли Бодя встиг це сказати? Вранці він ані словом не згадав про гостей.
— Боже, яка ти серйозна! — Даринка дістала з холодильника вино. — Бодя дав мені ключі ще місяць тому. Я думала, ви обговорили, а якщо ні, то й справи нема.
— Ні, ми це не обговорювали. І чого ви в нашій спальні, а не в гостевій?
Даринка знизала плечима: «Гостева така маленька, а у вашій спальні ліжко королівського розміру. Бодя сказав, що ви пару днів поживете у гостевій, у вас там диван розкладається».
У пам’яті спалахнув неприємний вечір знайомства з родиною Богдана, де його мати й сестра відверто демонстрували свою зневагу.
— Мені шкода тебе розчаровувати, але це моя квартира, моя спальня і моє ліжко, — твердо сказала Соломія. — Богдан живе тут за моїм запрошенням.
— Зрозуміло, отже, чутки не брешуть, — засміялася Даринка. — Мама казала, що ти тримаєш Бодю на короткому повідку.
— Послухай, я втомлена. Ви можете залишитися в гостевій на одну ніч. А нашу спальню доведеться звільнити.
— Почекаємо Бодю. Впевнена, він тобі пояснить, як негарно мені диктувати умови, — хмикнула Даринка.
Коли Богдан повернувся, сестра миттєво кинулася до нього зі скаргами:
— Бодюню! А твоя наречена хоче нас виселити зі спальні!
— Сольо, що трапилося? — зніяковіло спитав він.
— Чому ти дав сестрі ключі від моєї квартири? — спокійно запитала вона.
— Нашої квартири, Соломіє. Я тут живу, пам’ятаєш?
— Пам’ятаю. За моїм запрошенням. Але це не дає тобі права роздавати ключі без моєї згоди.
На балконі Богдан з докором почав розмову:
— Що на тебе напало? Це ж моя сестра. Я обіцяв, що вони можуть зупинитися у нас.
— І тому вони вирішили зайняти нашу спальню?
— Яка різниця? Там ліжко більше. Можемо пару днів поспати в гостевій.
— Справа в тому, що ти віддав ключі від моєї квартири без мого відома.
— Тарас не чужий! Це хлопець Даринки.
— Я його вперше бачу! І твою сестру ледь знаю.
— Тобто ти відразу не взлюбила мою родину?
З квартири лунав голос Даринки, яка скаржилася матері по телефону: «Ця вискочка намагається нас вигнати! Бодя зараз їй мозок на місце поставить».
— Сольо, давай будемо розсудливі, — сказав Богдан. — Це всього на тиждень. Якщо ми збираємося одружитися, тобі доведеться погоджуватися зі мною.
З цими словами він повернувся в квартиру, залишивши Соломію саму. Вона бачила, як він підійшов до сестри й щось весело сказав, ігноруючи її повністю.
Соломія вийшла з балкона. Трійця на дивані її не помічала.
У цю мить щось у ній перервалося. Два роки стосунків, підтримка, компроміси — все промайнуло перед очима.
— Геть з моєї квартири! — тихо, але твердо промовила вона.
Усі троє здивовано втупилися в неї.
— Що?! — перепитав Богдан.
— Я сказала — геть з моєї квартири! Усі троє.
— Бодю, заспокой свою істерічку, — засміялася Даринка.
Але Соломія вже йшла до спальні. Вона схопила валізу Даринки й потягнула її до дверей, викидаючи вслід сукні, косметику, туфлі.
— Ти що робиш?! — закричала Даринка.
Соломія відчинила двері й виштовхнула валізу на сходовий майданчик.
— Ти збожеволіла!!! — схопився Богдан. — Негайно припини!
— Ні, це ти збожеволів, якщо думаєш, що можеш дозволяти своїй сестрі принижувати мене в моєму власному домі. А тепер твоя черга, — сказала вона Богдану.
— Сольо, давай заспокоїмося, — почав він благальним тоном.
— Обговорювати нічого. Я все зрозуміла. Для тебе моя думка — ніщо.
Вона пройшла у спальню й почала збирати його речі. Сорочки, штани, годинник — все опинилося на сходах.
— Ти божевільна! — верещала Даринка, намагаючись зібрати своє.
— Ти не можеш просто так мене викинути, — нарешті вимовив приголомшений Богдан. — Ми ж збиралися одружитися.
— Слава Б»А Богдан стояв біля дверей, не в силах повірити, що його вигнали з власного життя, а Соломія, схилившись над чашкою гарячої кави, усміхнулася — нарешті без компромісів.»
