**НЕВДЯЧНА**
Оленко, ми голодні! Годі вже лежати! почувся біля вуха незадоволений голос чоловіка.
Голова тріскалася, горло жахливо боліло, ніс закладений! Спробувала встати тіло мов ватне. Не дивно, що вона захворіла.
Тиждень стояла спекотна погода, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна Викликати таксі не виходило, що в таку погоду й не дивно. Довелося з роботи добиратися маршруткою. 30 хвилин чекала автобус, який виявився переповненим. Ледь втиснулася в салон, і то добре. Потім ще від зупинки пішки йти довелося не близько.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
Олю, ми з Дениском заїхали до мами. Повернемося пізно, повідомив їй Віталій.
Як завжди
Загалом, додому Олена потрапила пізно, вся мокра та змерзла.
Подивилася на годинник 8 ранку. Субота.
Віталю, принеси термометр, будь ласка! попросила жінка.
Ти чого? Захворіла? здивувався Віталій. А як же сніданок?
Давайте самі? попросила дружина.
Як, самі? не зрозумів чоловік. А Денис?
Хлопцеві вже 10 років! Та й ти дорослий чоловік. Приготуйте яєшню? Нехай тобі син допоможе. Я ж його вчила готувати, він уже великий.
Ти хлопця вчила готувати? скрикнув чоловік.
Так. А що такого? Він цілими днями в телефоні. Нічого не хоче робити, знизала плечима Олена.
Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Чоловік не зобовязаний готувати, як і вчитися цьому! Це ваше, жіноче діло! розлютився Віталій. Так, гаразд! Ми до батьків поїдемо, раз тобі не до нас. Завтра ввечері повернемося.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до батьків Віталія.
Олена ледве встала, знайшла термометр, ввімкнула чайник і задумалася
«Чому так сталося? Коли вона проґавила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не тільки собі, а й їй, коли під час хвороби вони піклувалися один про одного? Коли все змінилося? Чому раптом усі домашні справи стали її обовязком?»
Запікав термометр 39,2.
Молода жінка випила ліки й пішла спати далі!
Трохи пізніше її розбудив телефон. Дзвонила мама:
Олю, а чого не відповідаєш? Я звикла, що ти вранці дзвониш загубила тебе, хвилювалася Наталія Миколаївна.
Мам, трохи захворіла. Випила ліки й знову заснула, прохрипіла Олена.
Ага, трохи! А Віталик де? З Денисом у мамаші своєї знову? бурчала мама.
Поїхали з Денисом. Щоб не заразитися, мляво відповіла донька.
Сама-то в це віриш? Щоб не заразитися Скажи вже, щоб не перепрацюватися, а то раптом посуд доведеться помити самому! сердилася жінка.
Ну, мам! хотіла заперечити Олена, але їй не дали. Та й сама вона все чудово розуміла.
Не мамкай! Маю право сердитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Ага. Висока вранці була. Зараз легше, наче. Тільки сил немає, поскаржилася донька мамі.
Лежи! Зараз тато тебе забере. Ставитиму на ноги! Не діло це одній хворіти. Чекай. і Наталія Миколаївна завершила дзвінок.
Олена тихенько встала, умилася, зібрала необхідні речі, свій ноутбук, і вже готова зустрічала батька.
Ой! схопився батько за серце, побачивши доньку.
Що, тату? Що з тобою? перелякалася молода жінка.
А! Це ти! чоловік спокійно забрав у доньки сумку. Я вже подумав, що смерть свою знайшов! Бліда як полотно!
Тату! Навіщо так лякати? посміхнулася донька. Поїхали?
Поїхали. Тримайся за мене. А то вітром здує, шукай потім тебе! чоловік акуратно допоміг доньці сісти в авто. Зовсім худа, змучена якась. Ні, доню, мати права, наче в рабство те
