Закляті вороги
Олексій щойно приліг відпочити, як раптом через відчинене вікно увірвався грізний гавкіт його пса. Зазвичай Трохим мовчазний, але сьогодні розійшовся не на жарт ще від ранку гавкав, розривав тишу села на частини І не просто гавкав, а завзято, з якимось особливим відчаєм.
Олексій декілька разів вибігав надвір, але нічого дивного чи підозрілого не бачив. Подумав, певно, що сусідські собаки пробігали повз, а Трохим на них і гарчав. Так він у нього: не терпить, щоб чужі по його подвірю ходили. Власне, було б дивно, якби поруч залишався хтось, коли Олексій виходив надвір. Від того гучного гавкоту у кого завгодно душа піде у пятки так і сусідські собаки давали драла.
Вони й не здогадувались, що цей «волохатий ведмідь», як жартома називав його Олексій, сидить у вольєрі. Олексій вдень завжди тримав його там від гріха подалі. А от з настанням темряви випускав гуляти «сам винен», як кажуть. Якось троє невдах-крадіїв зі сусіднього хутора хотіли залізти на його ділянку. Один втратив штани зачепив за колючі дроти воріт, другий залишив кросівку під парканом. Третій і зовсім заліз на верхівку дерева. Приїхав дільничний, викликали рятувальників: той не міг сам злізти. Трохим їм наробив страху хай згадують усе життя.
І, що важливо, без причини пес ніколи не гавкав. А сьогодні наче з ланцюга зірвався.
Трохиме, вистачить вже гавкати! вигукнув Олексій, встаючи з ліжка та підходячи до вікна.
Пес завмер, але за секунду почав знову голосно гавкати, наче відчував щось невидиме.
Довелося Олексію йти на подвіря, щоб зясувати, що так розлютило його величезного пса.
Як він і думав нікого подивного не було. Трохим заспокоївся, побачивши господаря.
Чого ти тут розгавкався, соловейко? усмішливо сказав Олексій, підходячи до вольєру.
Пес замахав хвостом і винувато подивився на чоловіка знав, що не дав йому відпочити, але ж не просто так гавкав. Трохим кинув погляд у бік хвіртки і ще раз сердито загарчав.
Олексій різко повернув голову побачив щось маленьке сіре, що блискавкою зникло за парканом. Він швидко підбіг до хвіртки, виглянув на дорогу і побачив
найзвичайнішого кота.
Й цей кот мав погляд зухвалий, самовпевнений, наче весь світ йому під ноги впав.
Що ти тут забув, друже? хмикнув Олексій. По-людськи тобі скажу: краще тут не бігати, бо Трохим він котів терпіти не може. Якщо впіймає біда буде.
Кіт зморщив носа і, здається, навіть посміхнувся. «Впіймає, кажеш? Він і з вольєра не встигне виплигнути, як я вже за парканом. Трохима твого менше годувати треба», наче читалося в котячих очах.
Олексію стало трохи прикро, як цей нахабний підпарканний кіт так спритно принизив його пса.
Іди вже звідси! махнув Олексій рукою, зайшов у двір і закрив хвіртку.
Але чи послухав кіт людину? Звісно, ні. Тепер він зявлявся на подвірї щодня.
Ходить собі крізь двір, поряд сидить біля вольєра, ніби й не звертає уваги на гавкіт Трохима. А Трохим тільки й може, що розгублено гавкати на нього.
Олексій спершу вибігав з дому, щоб прогнати нахабного вусаня, але тільки він повертався кіт уже був тут.
Нічого Олексій з ним вдіяти не міг.
Після цієї маленької «перемоги» кіт відчув себе царем подвіря.
Одного разу, користуючись нагодою, він вкрадив шматок мяса просто із собачої миски, яка стояла всередині вольєра. Трохим лежав у кутку, втомлений від безглуздого гавкоту, а сірий кіт спритно користувався моментом.
Потім він з нарочною усмішкою жував мясо перед носом у пса.
Олексій побачив це на власні очі в його душі здійнялася буря обурення.
Ах ти ж сердито прошепотів Олексій. Ну, нічого, я тобі влаштую веселе життя. Ще пошкодуєш, що посмів образити мого пса.
Вирішив Олексій: не буде з днями замикаєти Трохима у вольєр.
Точніше, замикатиме, але дверцята залишить відкритою щоб пес міг при потребі її відчинити й вибігти у двір.
«Пора навести порядок» подумав Олексій.
Бо той кіт уже заморив: і пса, і Олексія, і весь двір. Покоєм і не пахне.
Але саме того дня, коли Олексій із Трохимом чекали незваного гостя, сірий кіт не зявився.
Мабуть, щось відчув чи сталося з ним щось дивне Стає аж прикро Олексій спланував підступ, а кіт пропав. І наступного дня його не було, й через день теж.
Трохим здивовано дивився на господаря, а той тільки знизував плечима.
Може, воно й на краще, що кіт більше не приходить? усміхнувся Олексій. Тихо, спокійно зараз.
Хоча трохи лукавив. Бо, що не кажи, але сам скучив за цим хитрим котом. Абсурдно правда, але так вже воно є.
Трохим теж звик гавкати на свого заклятого ворога, бентежитись через його витівки.
А зараз? Сумно
Ще через кілька днів пес став просити господаря подивитись, чи не видно кота поблизу. Просив поглядом підходив, зустрічався очима й Олексій розумів.
Думаєш, чогось трапилося із нашим сірим розбійником? задумливо мовив він. Ну, з таким характером легко потрапити в халепу. Ходімо, Трохиме, подивимось на дорогу, може, наш сірий знайдеться.
Олексій відкрив хвіртку, вийшов на вулицю, зупинився біля свого авто й дивився навкруги.
Трохим і собі крутив головою, нюхав повітря шукав знайомий, і ненависний, запах кота.
Та нелегко розчути цей аромат. Запах гною з сусідського обійстя забивав усе навколо.
Олексій пройшов спочатку в одному напрямку, потім у іншому. Збирався вже заганяти Трохима назад.
Бо не могли ж вони стояти тут цілий день у чеканні кота, який останні два тижні не давав спокою.
І тільки він взявся за хвіртку, як раптом завмер, повернувшись наліво.
Десь поруч творилося щось дивне. Олексій чітко чув, як хтось із шаленою силою мявчав, іще чув гавкіт.
За хвилину на дорогу вискочив кіт саме той сірий. Біг по пильній стежці, чомусь кульгаючи на одну лапу. А слідом за ним мчав пес.
І не просто пес а шляхетний, міський доберман.
Олексій знав, чиїй родині належить цей доберман кожного літа та й взимку до мами приїжджають із Києва. Вочевидь, кіт спробував зірвати нерви «міському», як робив із Трохимом, та не вийшло.
Доберман, певно, його вкусив бо на сірих боках Олексій бачив бурі плями.
Чекаючи кота, Олексій забув про Трохима, а той без дозволу кинувся до кота чого раніше ніколи не робив.
Трохиме, куди?! закричав Олексій, уявив що буде з котом. Тому й так дісталось від добермана, а тут ще й його пес Трохиме, стій!
Пес не чув господаря, розганявся, летів до кота.
Кіт, звісно, це помітив зупинився на дорозі, поглядом шукав порятунку.
Його життя зараз висіло не на волосині на котячій шерстинці.
І знаєте що сталося далі? Та ви вже здогадуєтесь.
Трохим зупинився біля наляканого кота, обнюхав його, а далі
з ричанням лева чи ревом ведмедя помчав навздогін доберману.
Так погнав, що той тільки розвернувся на 180 градусів, пригорнув вуха і геть утік.
Бо в селі не було такого пса, як Трохим.
Кіт, використавши момент, зник із очей. Олексій, милуючись псом, не побачив цього розбійника.
А вже ввечері, коли виніс Трохиму їжу, мало миска з рук не впала кіт сидів тут. Живий, здоровий і з очима, повними вдячності. Поклав голову на лапу Трохима й тихо муркотів. А пес подивився на господаря так, що у Олексія прорвалося сміхом:
«Вибач, хазяїне, але я тепер його захищатиму до кінця своїх днів», читалося в очах пса.
І то була не жартівлива вигадка.
Трохим і справді став коту охоронцем.
Він навіть дозволив сірому їсти з собачої миски для такого похмурого велетня це нечувана щедрість. Ось і розтопив кіт кригу в серці пса. Відтепер вони вже не вороги, а справжні друзі.
Та якщо думаєте, що на цьому казка завершилась, то помиляєтесь.
Бо Олексій із котом вирушили до міста, щоб ветлікар залікував його рану. Була вона глибока треба «штопати», не сама загоїться. Після операції сірий котик залишився у Олексія.
Олексій доглядав за ним, а Трохим невідривно з них очей не зводив. А ще недавно вони думали знищити його. Ото вже переплетіння життя!
Згодом при хвіртці зявилася гарна молода жінка.
Трохим хотів було загавкати, але зрозумів налякає її. Тільки кілька разів невпевнено гавкнув.
Олексій почув, вибіг з дому.
Д-д-добрий день привітався він до незнайомки. Ви до мене?
Жінка питала, чи не бачив Олексій сірого кота на вулиці.
А може, він до вас заходив? Мій Тимоша, знаєте, дуже нахабний кіт. Я пробувала вдома тримати, але постійно тікає й до вечора десь блукає. У місті жив у квартирі, а зараз з мамою, яка після інсульту, до села приїхала так і рветься гуляти. Раніше завжди повертався, а цими днями зовсім зник не знаю, що думати.
Мабуть, я знаю, де ваш Тимоша, усміхнувся Олексій. Ходіть у двір. Наш пес не зачепить вас, не бійтеся.
До вашого пса? А навіщо?
Зараз побачите самі.
Жінка сумнівалась, але добрий погляд Олексія переконав її. Коли підійшла до Трохима, побачила, хто у нього в лапах ахнула.
Тимоша! Як ти тут зявився? Що з тобою? переполохано мовила жінка, побачивши, що в кота перевязана лапа і стегно. Ваш пес його покусав?
Ні-ні, що ви, розгублено відповів Олексій. Ми, навпаки, врятували вашого кота.
Від кого?
Якщо не поспішайте, розповім, як усе сталося. Думаю, вам буде цікаво.
Олексій переповів Ользі (бо познайомились), а вона сміялась довго.
Ну й треба ж Мій Тимоша всім нерви мотав, а ви його врятували!
Така вже у нас з Трохимом добра душа, усміхнувся Олексій. Знаєте, ваш кіт одужує і душею, і тілом. Став лагідний, більше ні мені, ні псові не дошкуляє.
Він завжди таким був Мабуть, свіже сільське повітря його змінило. А може, образився, що я йому менше уваги даю за мамою треба доглядати. Знову вчитись ходити. Це довгий процес
Приходьте в гості з котом, несміливо запросив Олексій.
Подумаю над цим, кокетливо відповіла Ольга.
А через пів року все село святкувало їх весілля. Весілля Олексія й Ольги. Тимоша з Трохимом теж на ньому були присутні. І міський доберман, який колись вкусив Тимошу, теж не оминув свято він побачив кота, спочатку глянув косо, але глянув на Трохима і відразу вдав, що помилився. Отака дивна й справжня історія.
