Гості приїхали раптово, Галя скривилася. Синові рада дуже, а от ця метелиця, що коло Миколи вертиться, а він… як теля, рота роззявив, тьху.
— Мамо, привіт, ми з Олесюкою в гості приїхали.
— Оце бачу, — обіймаючи сина й квохчучи, каже Галя.
— Мамусю… у нас новина радісна.
— Яка ж?
— Подали заяву, та-даам!
— Ох, а чого так рано?
— Як це рано? Мам, ти чого? Ми вже рік разом, вирішили розписатися.
— Ну, подали й подали, розташовуйтесь, мені неколи, побіжу до крамниці, щось куплю.
Галі треба було випустити пару, побути самій. Як так вийшло, що Микола, її ведмежик, виріс, поїхав у велике місто, живе там своїм життям, працює, одружується ось…
— Мамусю, яка крамниця? Ми все купили, продуктів навезли — купу!
Галя сіла, втомлено опустивши руки. Їй хотілося плакати, лігти на ліжко, як у дитинстві, згорнутись клубком і ридати.
Оця метелиця — так Галя називає наречену сина — ну не подобається вона Галці, от біда. Живуча якась, а йому, Миколі, треба б спокійну дівчину, місцеву.
Ось Тетянка Ковальчук — яка дівчина гарна, ладна, господарська, вивчилася на бухгалтерку, працює, у бібліотеку ходить, у школі за однією партою сиділи. Чого б не взяти за дружину?
Ну й нехай би у місті жили, а до батьків приїжджали, онучат возили. Ковальчуки — люди гарні, господарі справні, з такими поріднитись — тільки честь. А він що вигадав? Якусь міську перечницю знайшов і волочиться з нею, немов із писаною торбою. Тьху, щоб очі не бачили! Зачарувала хлопця, от метелиця.
Молоді виклали продукти. Тут уже нічого не скажеш — різні ковбаси, шинки, нарізки, фруктів усяких. Ой, треба місце звільнити, у холодильник покласти. Для особливої нагоди. Треба щось приготувати на завтра, сусідів та рідню покликати. Хоч може й весілля не буде, але так треба.
Де ж Гриць? Уже обід, у польовій їдальні що, поїв? Ну і нехай, ладно, побіжу збирати, готувати.
— Мам, ми на річку побіжимо.
— Біжіть, хай вам…
На річку їй захотілося! Кобила городяцька. Якби без неї приїхав, то й город би пополотив, батькові допоміг би, а з цією принцесою… сидить, на річку їм приспічило.
Цілий день Галя крутилася, мов білка в колесі. На завтра гостей покликала, зустрічі відзначити. Втомилася, лігла хоч на п’ятихвилинку. Здається, тільки очі заплющила — відкриває, батюшки, а що це коїться?
— Ви що це робите?!
— Мам, так ми вечерю збираємо, хотіли допомогти, поки ти відпочиваєш.
— Вечерю? А на що святкову посуд узяли? Он миски в столі, ложки, склянки! Грицю, а ти чого мовчиш?
— А я що? Правильно хлопці роблять. Чого та посуда в тебе стоїть, пилом вкривається?
— Та ви з глузду з’їхали?! Як так можна?! Ой, ой-ой-ой! І кришталеві чарки, і салатнички! Що це коїться?!
— Мамо, та що коїться?! Ми накриваємо стіл, збираємо святкову родинну вечерю, а ти плачеш через якісь салатнички?!
Галя махнула рукою і пішла до кімнати, краєм ока помітивши, як оця метелиця розкладає привезені делікатеси.
Ось і зберігала для особливого випадку, — сумно думає Галя і, зітхнувши, йде до кімнати.
— Мамо, переодягайся й за стіл іди, — кличе син.
Виходить — батюшки! І нову скатертину витягли, і фужери! Ой, ой-ой, що це таке?! Роками фарфор стояв, тряслася над ним, а вони… усе виставили. А Гриць — оце франт! Дивіться на нього! Приодягнувся, нову сорочку надів — усього три рази носив, нові штани. Зовсім з глузду з’їхав?
— Галю, ну іди переодягнися, ну, свято ж, син із дочкою в гості приїхали.
— З… з якою дочкою? — скрізь зуби промовила. — Зовсім з розуму з’їхали?
— Мамо, ну що ти? — син підійшов до матері, взяв за руки, але вона вирвалась, розлютилась і почала кричати, що це її дім і порядки тут встановлюватиме вона. Кричала про посуд, який узяли без дозволу, про делікатеси, що діти привезли в подарунок, а вона хотіла їх для особливого випадку зберегти…
— Так! — Гриць ударив по столу кулаком. — Чого розверещалась, мати? Ось де в мені твій особливий випадок сидить! — ударив він ребром долоні по горлу. — Віриш?
Та що врешті таке?! Ходимо, як жебраки, їмо з якихось собачих мисок, п’ємо з довоєнних кружок, а в нас три повних сервізи стоять без діла! У нас, Галю, а не в тебе! Ми разом живемо, і Микола — це теж наш син, зрозуміла? І право таке саме має всім розпоряджатися. Давай, сину, килим на підлогу розстелимо. У кутку стоїть, скручений — «на особливий випадок». Вже, мабуть, міль його з’їла. А ти миттю переодягайся в нову сукню. Шафа від речей ломиться, а вона, як жебраА потім Галя раптом усміхнулась, підійшла до столу, налила хрустальної чарки вина і підняла тост за щасливу долю свого сина та його обраниці.
