Кохання нагрянула несподівано, але щось пішло не так
Одного вечора Маряна поверталася з роботи через невеличкий сквер, коли їй під ноги з кущів вивалився маленький цуцик. Він був пухкенький, наче пампушка.
Ой, ти звідки такий гарненький? здивувалася вона, нахиляючись до нього.
Песеня завиляв крихітним хвостиком і почав тицятись мордою в її кросівки. Вона взяла його на руки, а він так щиро й сумно дивився їй у вічі, що залишити його просто неможливо було.
Маряна принесла цуцика додому, відкрила квартиру й опустила на підлогу. Малий одразу ж почав обнюхувати нові володіння.
Ну що ж мені з тобою робити? Я ж ніколи собак не тримала Ой, треба ж ще й імя придумати. Вона роздумувала, як його назвати, адже навіть не знала, якої він породи виросте великий чи лишиться маленьким. А цуцик тим часом досліджував квартиру. Вона вирішила перевірити, де він подівся, але не одразу його знайшла.
Гей, де ти там, е-ей, Боня! покликала вона, і цуцик викотився з-за тумби під телевізором. О, Боня! Значить, так тебе й називатимемо Боня-Бонька. А якщо виростеш великим, будеш Богдан.
Цуцик був голодний і поскулював. Маряна пішла на кухню, а він за нею. Відчинивши холодильник, вона не знайшла нічого підхожого для собаки.
Треба хоча б молока купити А краще зайти до зоомагазину якраз навпроти будинку, порадитися, подумала вона, збираючись.
Гаразд, Боньку, я в магазин, ти ж голодний. Скоро повернуся, чекай, махнула вона рукою й вийшла, але цуцик теж хотів іти за нею.
У магазині Маряна розповіла продавцю про свою ситуацію.
Я навіть не знаю, чим його годувати. Взяла на себе таку відповідальність
Не хвилюйтеся, справитесь! Зараз вам усе поясню, та й інтернет у поміч.
Додому вона повернулася з пакетами купила все, що порадили. З кожним днем Бонька підростав, а Маряна вже дещо знала про догляд за собаками. Навіть виводила його на вулицю на повідку, бо боялася, що втече.
Боня, не можна! Боня, фу! командувала вона.
Але найбільше хвилювалася, коли була на роботі:
Що там Бонька наробить? Що на цей раз погризе?
Бонька виріс у великого Богдана. Не велетня, але досить великого, і породу його так і не визначили коричневий, гладкошерстий. Сусідка Оксана, яка розбиралася в породах (у неї була породиста вівчарка), сказала:
Маряно, схоже, у тебе суміш лабрадора з кимось, але виглядає як лабрадор.
Ну й добре, який є, усміхнулася Маряна. Це ж не я його вибрала, а він мене.
Минув рік, і вона все ще кликала його Бонькою, а якщо серйозно Богданом. Він був слухняний, виконував усі накази. Вранці й увечері він «виводив» господарку на прогулянку вона всім казала, що це він її вигулює, а не навпаки.
Богдане, через тепер я й у вихідні не висплюся. Будиш мене, як годинник. Ну ти й будильник! сміялася вона, гладячи його по спині.
Зате Богдан обожнював вихідні тоді вони йшли до скверу біля озера, де був майданчик для собак. Там він відривався на всю! А додому йшов повільно, висунувши язик. Бонька став їй вірним другом розважав у сумні хвилини й сам радів, коли вона була щаслива. Маряна вже й не уявляла життя без нього.
Ще до того, як Бонька знайшов її в сквері, вона розійшлася з хлопцем Ігорем. Вони жили разом у її квартирі рік, але постійно сварилися. Вона не могла привчити його до порядку. Прийде з роботи кидає взуття посеред коридору. Куртку ніколи не вішає, а кладе на тумбочку. Спочатку Маряна прибирала сама, але потім не витримала:
Ігоре, у прихожій є місце для речей. Куртка на вішалку, взуття на полицю. Я тобі не прибиральниця.
Навіщо прибирати? Вранці все одно одягатиму, відповів він.
Брудни
