Випадкова зустріч над річкою
Оксана з чоловіком і донькою вирішили змінити своє життя — переїхали з шумного Києва в тихе село. Придбали хату, завели господарство, засадили огородину. Почалося зовсім нове життя. Ввечері Оксана виводила кіз на пасовище над річкою, милувалася заходом сонця, насолоджувалася спокоєм.
— Мамо, вже смеркається, куди знов ідеш? — здивувалася донька Мар’яна.
— Поведу їх до води, там трава соковитіша, — відповіла Оксана. — За годину повернуся, не хвилюйся.
Але минула година, друга — матері все не було. Мар’яна збентежилася і умовила батька шукати. Знайшли Оксану не одразу. Побачили — остовпіли: вона сиділа на лавці біля хати, бліда, тремтяча, то сміялася, то плакала.
— Мам, що трапилося? — запитала Мар’яна.
— Бачила, — прошепотіла Оксана, — не привид… гірше.
А ще годину тому вона йшла звичною стежкою до річки. Кози паслися, вона присіла відпочити й задрімала. Прокинулася в сутінках, схопилася, побігла збирати тварин. Ті, як на зло, лизли в чагарник. Оксана — за ними. Раптом помітила, що за останньою козою в траві щось повзло. Довге, чорне…
Спершу подумала — тхір. Страх стиснув серце: раптом скажений? Звірятка не відставало. Коза Мила забекала, Оксана готова була захищати її, замахнулася хворостиною… і раптом воно підскочило, наче збиралося кинутися.
Але коли все закінчилося й вона наважилася підійти ближче, виявилося — це… гігантські чоловічі труси, які коза зачепила рибальською волосіню. Мабуть, хтось висушив їх на кущах, а тварина потягнула з собою.
Оксана сіла на траву й реготала. Напруга, жах, адреналін — все вибухнуло цим сміхом. Саме тоді її й знайшли чоловік із донькою. А вдома сучно заборонили їй відводити кіз до річки — хто його знає, що там ще «оживе»…
