Ой, слухай, я тобі розповім таку історію… У житті все буває складно, особливо стосунки між рідними та чужими. Іноді навіть родичі сварються на все життя, а буває зовсім чужі люди стають ближчими за рідних.
Ось Єгоровичу вже сімдесят пять. Зараз він почуває себе старим, але не самотнім. У молодості його звали Тарасом, а тепер кличуть Єгоровичем і коротше, і ввічливіше, і якось тепліше. А йому й так добре.
Одружився він не рано у двадцять шість. Хоча в селах тоді хлопці женилися раніше, він увесь час придивлявся. Із місцевих дівчат жодна йому не сподобалася.
Тарасе, довго ще будеш у холостяках гуляти? допитували мати, родичі та друзі.
А чого, мені й так добре! сміявся він. Встигну ще обвязати собі мотузку на шию. Дивлюся на друзів то дружина щось вимагає, то діти… А я сам собі господар! Ха-ха!
Але дівчата все одно поглядали на нього з надією. Високий, статний, працьовитий що ще треба? До того ж не пив і не курив. Багато матерів навіть радили дочкам його зачарувати:
Із Тараса чоловік вийде гарний! казали сусідки. Але він не поспішав мабуть, доля для нього іншу наготувала.
Хоча Тарас часто ходив до клубу музика тоді лунала на всю округу, молоді було багато. Якби шукав наречену знайшов би. Але місцеві дівчата його не цікавили. Працював водієм вантажівки в колгоспі, часто їздив по районах.
І от одного разу каже матері:
Завтра їду до Бережани, голова посилає за запчастинами. Збери мені їсти, далеко їхати увесь день займе.
Ой, Тарасуню, як доречно! скрикнула мати. Тітка Тетяна вже давно збирається до нас, та все нема нагоди. Забери її, добре?
Гаразд, заберу, пообіцяв син.
Тітка Тетяна була старшою сестрою його матері. І саме вона зіграла вирішальну роль у його долі.
Коли Тарас повертався, заїхав за тіткою, а вона й каже:
Давай завеземо мішок картоплі Олені по дорозі. Нам якраз по шляху.
Та давай, місця вистачить, погодився він.
Недалеко від Бережани жила ця Оля молода вдова з пятирічною донечкою Настун
