«Неraйн0 заберu звідси свою дитину! Як вона сmiє заходити в мою кімнату? Ти її зовсім не вчиш пристойним манерам чи, може, вона несn0внa розуму?» — крuчaлa мені свекруха

Часом життя буває до нас в край несnраведлuве, проте тільки від нас залежить будемо ми сидіти склавши руки та скаржитись чи знайдемо у собі сили бор0тuсь далі. З першим чоловіком ми жили душа в душу, поки на світ не з’явилась наша донечка Софійка. Тоді його неначе nідмiнuлu. Замість доброго та чуйного чоловіка, я отримала справжнього домашнього тupaна. Спершу я мирилась, вірила, що з часом усе зміниться, але коли він вперше nідняв на мене руkу я зрозуміла — потрібно р0злучатuсь. «Та ти ж без мене нічого не варта в тому житті! Кому ти здалась з дитиною на руках?» — усе, що я почула від нього на пр0щання. Проте колишній чоловік сильно помилився, бо вже через рік я зустріла Олексія.

Познайомились ми з ним на моїй новій роботі та відразу закохались один в одного. Я відразу розповіла Олексію про свою доньку і, як не дивно, його це зовсім не злякало. Вони відразу знайшли спільну мову і з часом донька навіть стала називати його татом. Проте перешкодою на дорозі до нашого щастя стала свекруха.

Людмила Ігорівна, мама Олексія, відразу зненавиділа мене та доньку. Вона не могла пережити, що її, такий розумний та чудовий син, одружується з розведеною жінкою «з причепом». Скільки ж я наслухалась про те, що Олексій зі мною тільки з жалості та що скоро він неодмінно покине мене заради іншої! Проте найбільше діставалось моїй доньці Софії. Щоразу свекруха доводила її до сліз розмовами про те, що Олексій їй не батько і після народження його рідної дитини він здасть Софію до дитячого будинку.

Не зважаючи на всі ці викиди в нашу сторону, я намагалась відноситись до неї з повагою, але останнім часом її поведінка переходить усі допустимі межі. Тепер вона взяла собі моду регулярно приїжджати до нас у гості та залишатись на ніч. Варто уточнити, що квартира належить мені, дісталась у спадок від бабусі. І все б нічого, якби кожного разу, коли Софійка заходить до неї в кімнату, вона не кричала: «Негайно забери звідси свою дитину! Як вона сміє заходити в мою кімнату? Ти її зовсім не вчиш гарним манерам чи, може, вона несповна розуму?»

Мене страшенно дратує таке ставлення з боку свекрухи, адже Софійка у себе вдома, а тому може ходити де їй завгодно! До того ж як можна пояснити трирічній доньці, що входити у кімнату, коли там є бабуся, заборонено? Проте найгірше, що Олексій перестав вставати на нашу з донькою сторону і часом навіть підтримує свою маму.

Тиждень тому, коли Людмила Ігорівна востаннє у нас гостювала, вона заявила Олексію, що якщо найближчим часом він не покине нас, то вона більше ніколи не буде з ним спілкуватись. Вже цілий тиждень він ходить весь на нервах та придирається до кожної дрібнички. Ми навіть почали сваритись, хоча раніше такого ніколи не бувало. Мені дуже страшно, що Олексій таки виконає волю своєї матері та розлучиться зі мною.

Благаю, порадьте, як втримати чоловіка в сім’ї?

Оцініть статтю
Джерело
«Неraйн0 заберu звідси свою дитину! Як вона сmiє заходити в мою кімнату? Ти її зовсім не вчиш пристойним манерам чи, може, вона несn0внa розуму?» — крuчaлa мені свекруха