Оце так зустрічають, тату. Ну скажи, навіщо тобі той санаторій, якщо вдома такий «все включено»? здивовано вигукнув син сусіда, коли побачив зібрану у вітальні родину.
Коли Олексій передав Євдокії ключі від своєї квартири, вона зрозуміла: фортеця здобута. Жоден Олег Винник так не чекав на премію YUNA, як Євдокія чекала на заповітного Олексія, ще й з власною гніздечком.
Вона, розгублена і стомлена, під три з половиною десятки, все частіше дивилася зі співчуттям на приблудних котів та рекламні вивіски «Все для вишивки і рукоділля».
А тут він такий же самотній, що витратив молодість на карєрний зріст, здорове харчування, фітнес і безкінечні пошуки себе, та ще й без дітей.
Євдокія загадувала собі такий подарунок ще з двадцяти, і, здається, десь на небесах нарешті зрозуміли, що жарти закінчились.
У мене останнє відрядження цього року, а потім я весь твій, сказав Олексій, вручаючи ключі. Тільки не лякайся моєї «барлоги». Я вдома буваю тільки поспати, посміхнувся він і полетів на вихідні у Чернівці.
Євдокія взяла зубну щітку, баночку крему та поїхала вивчати нове житло. Проблеми виникли вже при вході: Олексій попереджав, що замок іноді заклинює, але вона не думала, що настільки.
Чотири десятки хвилин вона брала двері штурмом: то тягла, то штовхала, то вставляла ключ далі, то намагалася чемно увійти на «півзубчика» але двері вперто не піддавалися.
Зрештою, Євдокія вирішила діяти психологічно як колись її вчили у шкільному дворі біля гаражів. На шум відкрились сусідські двері.
Дівчино, ви чому чужу квартиру штурмуєте? запитав жіночий голос.
А я не штурмую, у мене ключ є! знервовано відповіла Євдокія, витираючи з чола піт.
А ви, власне, хто? Я вас зроду не бачила тут, не зупинялась цікава сусідка.
Я його дівчина! відрізала Євдокія, вперши руки в боки, але побачила тільки щілину між дверима, з якої за нею спостерігали.
Ви? жінка щиро здивувалася.
Так, я. Є якісь питання?
Та ні Просто він ніколи нікого не водив. Ну, а тут ви задумливо сказала сусідка.
Це яка я? не второпала Євдокія.
Та ні, нічого Це не моя справа. Вибачайте, сусідка зачинила двері.
Розуміючи, що треба або здобути перемогу, або відступити, Євдокія натиснула на ключ з усією силою. Двері піддались.
Весь світ Олексія відкрився перед нею, і в душі Євдокії стало зимно. Звісно, чоловіку властивий аскетизм, але це більше нагадувало монастирську келію.
Бідолашний, твоє серце, мабуть, ніколи не знало справжнього домашнього затишку, промовила вона, оглядаючи житло, в якому тепер їй доведеться часто бути.
Але водночас вона зраділа. Сусідка не збрехала жіноча рука тут і близько не була: ні в кухні, ні у вітальні, ні на підвіконні. Євдокія тут перша.
Не в силах терпіти, вона взулася і вибігла в найближчий ринок «Все для дому» на вулиці Мазепи за гарною фіранкою і килимком у ванну, а заодно прихватки й рушники для кухні.
Зрозуміло, що у магазині на неї нахлинуло: до килимка і штори додались ароматизатори, мило ручного варіння, практичні контейнери для косметики.
«Додати трохи дрібниць у чужу квартиру це не нахабство», переконувала себе Євдокія, коли вже з другим візком тягнула товари.
Замок більше вже не чинив опору, але й не працював як слід наче воротар на хокейному матчі, який забув шолома.
Розуміючи, що наробила, Євдокія до півночі викручувала старий замок старим кухонним ножем, а зранку мчала на базар за новим. Ножі теж треба було замінити. А ще виделки, ложки, скатертину, дошки та підставки під гаряче. Ну, а там й фіранки не завадять.
У неділю по обіді зателефонував Олексій і сказав, що у відрядженні затримається ще на день-два.
Я тільки радий буду, якщо зробиш мою квартиру затишною, засміявся він у слухавку, почувши, що Євдокія дозволила собі зміни в інтер’єрі.
А затишку вже було стільки, що здавалося, вантажівками його завозила. Роками все це накопичувалось у самотній жінці, і тепер, коли дали простір для дій, вона не могла спинитися.
До повернення Олексія зі старого холоду залишився тільки павук у кутку біля вентиляції. Євдокія вже хотіла вигнати і його, але побачила його перелякані вісім очей після всіх змін і вирішила лишити як символ недоторканності чужого добра.
Житло виглядало так, ніби тут вже років десять панувала жіноча енергія, потім спадала, а потім знову з’являлася поперед наперекір усьому.
Євдокія не лише хазяйнувала у квартирі, а й зробила так, що весь під’їзд знав тепер вона тут головна. Хоч поки без обручки то дрібниці.
Сусіди спочатку насторожено придивлялись, але згодом махали рукою: «Мовляв, то ваше діло».
***
В день повернення Олексія Євдокія наготувала борщу, розфасувала свої принади у спокусливу сукню, розставила пахощі по кутах, приглушила нове світло і заходилась чекати.
Олексій затримувався. І коли Євдокія відчула, як нова сукня вже врізається у ті місця, що вона півроку формувала у спортзалі, у замок хтось вставив ключ.
Замок новий, просто штовхни, він не закритий! звабливо озвалась Євдокія, не боячись нічого. Вона знала за такі зміни пробачать усе.
Саме в цей момент їй прийшла СМС-ка: «Ти де? Я вдома. Квартира майже не змінилася! Друзі налякали, що ти всі підвіконня косметикою заставиш».
Та це вона побачила вже потому. Бо до квартири увійшли пятеро незнайомців: двоє молодих, двоє школярів і дуже старий дід, котрий, помітивши її, наче помолодшав і пригладив сиву чуприну.
Оце так зустрічають, тату. Бач, навіщо був той санаторій, якщо так вдома? перший заговорив син і тут же отримав легку догану від своєї дружини за цікавість.
Євдокія застигла з двома келихами у руках не могла поворухнутись. Хотіла крикнути, але слова не йшли з уст.
У темному кутку хихикнув павук.
Вибачте, а ви хто? прошепотіла Євдокія.
Власник куреня на Буковинській. А ви, мабуть, з поліклініки на перевязку? Я ж казав, сам впораюсь, дідусь подивився на її білий халат.
Ой, так, Адам Матвійович, у вас тут прямо домашній рай, оцінила дружина сина. А то раніше як у склепі жили! А ви як зватися? Не застарий для вас наш Адам Матвійович? Хоча солідний чоловік, з своєю домівкою
Євдокія
Що ж, гарно ви людей підбираєте, Адам Матвійович!
Дідусь, здається, був цілком задоволений випадковим подарунком.
А де Олексій? прошепотіла Євдокія, і разом з душевним стресом осушила обидва келихи.
Я Олексій! підняв руку малий років восьми.
Тобі ще не час бути Олексієм, мама опустила ручку і повела дітей у авто.
Перепрошую, мабуть я помилилась адресою, нарешті оговталась Євдокія. Це ж Бузкова, вісімнадцять, квартира двадцять шість?
Ні, це Буковинська, вісімнадцять, потер руки дід і вже розглядав несподіваний сюрприз.
Ну, от, зітхнула Євдокія, переплутала. Заходьте, почувайтеся як вдома, а я на хвилинку, подзвоню.
Вона схопила телефон і втекла до ванної, закрившись рушником. Лише тут дочитала СМС-ку від Олексія.
«Олексію, я скоро приїду, затрималась у магазині», написала вона у відповідь.
«Гаразд, чекаю. Принеси пляшку червоного, якщо не важко», прозвучало голосове повідомлення.
Червоне вона вже збиралась приносити набравшись духу! Взявши під пахвою килимок, відчепивши штору, дочекалася поки нові господарі пройдуть на кухню, і нарешті вислизнула з квартири.
***
Розкажу, але потім, пояснила свій вигляд Євдокія, коли справжній Олексій відчинив двері на Бузковій.
Втомлено і мовчки вона пройшла повз нього, одразу зайшла до ванної, встановила фіранку, розстелила килимок і впала на диван. Проспала до ранку, поки весь сором і вино не випарувались з голови.
Прокинувшись, Євдокія побачила перед собою обличчя, що чекало пояснень.
Скажіть, будь ласка, яка це адреса?..
Бузкова, вісімнадцять
У житті трапляються помилки, але саме вони дарують нам справжні історії. Іноді, плутаючи двері, знаходиш не просто затишок, а власне місце під сонцем. Головне не боятися пробувати й ближче пізнавати себе і тих, хто поруч.
