Сюрприз на Новий рік: наречена, до якої ніхто не був готовий
Наші друзі — Тарас, Богдан і Роман — були нерозлучними з дитинства. Хоча вони обирали різні шляхи й мали різні характери, їхня дружба пройшла крізь роки без втрат. Тарас одружився першим — не через велике кохання, а радше тому, що «так треба». Але з часом між ним і Оленою з’явилися повага і навіть ніжність.
Потім одружився Богдан. Його історія кохання була справжньою — палкою, взаємною, щасливою. Його дружина Марія швидко зблизилася з Оленою, і тепер вони часто зустрічалися разом.
А Роман залишався самотнім. Він не поспішав одружуватися, жартував, що йому легше дихати на свободі. Але того Нового року він оголосив: приїде не сам, а з дівчиною. І вперше за всі роки вирішив представити її друзям.
У домі Тараса йшли приготування: ялинка прикрашена, м’ясо у маринаді, шампанське на льоду. Богдан із Марією вже приїхали з маленьким сином Данилком. Усі хвилювалися: якою вона буде? Та, кого Роман, завжди такий вибагливий, узяв із собою на свято?
— Мабуть, якась бізнесвумен з дипломом Кембриджу, — пожартував Богдан.
— Або моделю з обкладинки, — додав Тарас.
— Чоловіки, годі вже, — знесилено сказала Олена. — Якою б вона не була, головне, щоб він був щасливий.
Коли в двері постукали, Тарас пішов відчиняти. На порозі стояв Роман… із Соломією.
Наречена Романа вразила всіх. Невисокого зросту, з густими формами, у блискучій короткій спідниці, з яскравим макіяжем, нарощеними віями й довгими розписаними нігтями. На голові — строкаті кіски, під пальто — шкіряний топ.
— Всім привіт! Я так радий познайомитися! — радісно скрикнула Соломія. — Ви, мабуть, Олена й Марія?
Дружини, зберігаючи напружені посмішки, потиснули їй руку. Усі були явно збентежені. Але намагалися не показувати. Ніяковість повисла у повітрі.
На кухні дівчата намагалися залучити її до справи. Соломія з ентузіазмом взялася чистити овочі, рубати зелень, терти буряк. Дивно, але робила все швидко й акуратно. Олена й Марія переглянулися — чекали повного провалу, а отримали справжню господарку.
— А ти де працюєш? — обережно запитала Марія.
— Я фотограф, — відповіла Соломія. — Співпрацюю з журналами, знімаю репортажі. Ось недавно була у дитбудинку — робила фотосесію для діток. Хочу, щоб у них залишилися світлі спогади.
Це знову здивувало. Зовсім не відповідало її образу. Але ще більше вразило те, як вона спілкувалася з дітьми. Весь вечір вона гралася з Данилком і семирічною Софійкою, донькою Тараса.
Коли прийшов час розпакувати подарунки (у друзів була така традиція — робити це до півночі), у коробках від Соломії виявилися теплі, душевні речі — обрані з урахуванням смаків кожного.
А наступного ранку, коли інші ще спали, Соломія вже ліпила сніговика з дітьми у дворі. У домі пахло кавою, а на кухні стояли акуратно розставлені чашки.
— Вона — диво, — тихо сказав Тарас Романові. — Тримайся за неї.
— Пощастило тобі, — додала Марія, з вдячністю згадуючи, як нарешті виспалася.
І тільки тоді всі зрозуміли, наскільки помилялися. Зовнішність оманлива. А Соломія виявилася такою, як треба — доброю, щирою, надійною. Саме такою, про яку мріє кожен, навіть якщо спочатку не усвідомлює цього.
*Сьогодні я зрозумів: треба дивитися не на обгортку, а у серце. Бо найкращим сюрпризом часто виявляється те, до чого ми не готові.*
