Після смерті дружини Володимир Дмитрович відчував, ніби його дім назавжди спорожнів. Донька Оксана жила з родиною в іншому місті, навідувалася рідко. По вечорах пенсіонер сидів у тиші, дивлячись на фото з минулого, щасливого життя. Коли Оксана одного разу подзвонила та заговорила не лише про здоров’я, а й про самотність, він подумав: мабуть, приїдуть у гості. Але донька запропонувала здати кімнату — мовляв, знайомий хлопець, брат подруги, залишився без житла після розлучення.
Так у Володимира з’явився квартирант — Богдан. На перший погляд — скромний, чемний, тихий. Платив вчасно, їв небагато, іногда частував господаря. Разом дивилися телевізор, розмовляли. Але потім почалося…
Одного разу Богдан привів двох підпитих товаришів. Ті галасували, палили, реготали аж до ночі. Повторилося це не раз. Володимир спробував поговорити, але почув у відповідь: «Я плачу. У договорі немає, що друзів не можна приводити». Потім з’явилася дівчина Богдана — Мар’яна. Спочатку заходила у гості, потім почала залишатися на ночівлю. Богдан натякав, що хоче помінятися кімнатами. Володимир спротивлявся, але згодом здається.
Одного ранку він побачив, як Мар’яна готує омлет, запрошує його до столу. Богдан промовив по-доброму: «Залишимося поки тут. Близько до роботи, і ти гарна людина. Друзів водити не будемо». Мар’яна запропонувала: «А хочете жити в селі? У моєї тітки є хата у Верхньому. Житло безкоштовне, треба лише доглядати». Володимир спочатку образився, але потім згодився: «Краще в селі, ніж тут, як у гостиниці».
Хата виявилася старою, але затишною. Він прибрався, полагодив піч за допомогою сусіда Тараса. Той виявився веселим, працьовитим, усе показував, запрошував на рибалку. Навесні приїхала Ганна — господиня будинку. Привезла їжі, познайомилися. Володимир пригостив юшкою, Тарас приєднався. Так і пішло. Кожні вихідні Ганна приїжджала. А потім усе змінилося.
Коли Володимир повернувся з Ганною до міста, щоб обговорити майбутнє квартирантів, їм відчинила двері Мар’яна — з помітним животом. «Ми з Богданом розписалися», — сказала вона. А Ганна, переглянувшись із Володимиром, відповіла: «Переїжджайте до моєї квартири, а ми — сюди». Богдан не зрозумів, а Володимир додав: «Ми теж вирішили одружитися. Нам теж хочеться тепла».
Незабаром народився хлопчик. Ганна пішла на пенсію, допомагала з малям, а у вільний час з чоловіком навідувалися в село. Хату відремонтували, чекали онуків у гості. Тарас зробив дитяче ліжечко. Ось так із випадкового сусідства виросла справжня родина. Буває, життя робить неймовірні вигини — головне не закривати серце.
