Навіть долю не обдуриш
Найкращі подружки Оленка та Марійка дружили з дитинства, жили в одному селі, і всі казали, що їхня дружба «ні водою розлити». Обидві гарні, та Оленка виглядала ніжною та спокійною, а Марійка була немов полумя швидка та запальна.
У старших класах усі знали, що за Оленкою зітхав Тарас, але вона не сприймала його серйозно. Щоправда, це пестило її самолюбство хлопець ходив за нею, ніби тінь, дарував квіти, хоч і польові, щодня запрошував на прогулянки і навіть зізнавався у коханні. Але Оленка лиш посміхалася у відповідь цьому симпатичному, але соромязливому Тарасові. І, можливо, у них би все склалося, якби не встав між ними самозакоханий Богдан, який хотів привласнити усіх гарних дівчат собі.
Чорнявий, кароокий Богдан гордо крокував шкільними коридорами, не даючи спокою дівчатам. Обидві подружки теж закохалися в нього, спочатку навіть жартували:
Уяви, Оленко, якійсь дівчині пощастить вийти заміж за цього красеня Богданка, сміялася Марійка.
А Богдан відчував, що подобається обом, і почувався справжнім донжуаном. Він гуляв по черзі: тиждень з одною, тиждень з іншою. Дівчата ж почали злитися одна на одну через нього, і це суперництво ще більше розпалювало його. Йому подобалося їх дражнити, але й кохати він не забував.
Одного разу найкращі подружки посварилися через Богдана дощенту, і тепер чекали, кого ж він обере. Якось Оленка при зустрічі йому сказала:
Богдане, я чекаю від тебе дитину. Що робитимемо?
Правда? здивувався він, чіпаючи потилицю. Ну, що ж Одружимося, про що тут думати? Дитина повинна мати батька. Сподіваюся, ти не проти? Куди вже тепер діватися
Доля зробила вибір за них, і Богдан заспокоївся. Через тиждень у них був випускний. Подруги несподівано помирилися, поговорили і, здавалося, розставили всі крапки. Оленці здавалося, що розбуб був щирим, і вони побажали одна одній щастя. Але помилялася Марійка пішла, сховавши в душі образи й жагу помсти.
Було весілля Богдана й Оленки, у селі гуляли на славу, а потім почалося сімейне життя. Жили добре, спокійно, народився синко Іванко. Жили в хаті, яка дісталася Оленці від бабусі. Богдан постарався відремонтував, розширив, бо він був майстер на всі руки. Працював комбайнером і добре розумівся на техніці.
Настав важкий час криза, Оленка працювала бухгалтеркою, але її скоротили. У колгоспі все закривали, скорочували і комбайнерів, Богдана поки не звільнили, але відправили у довгу відпустку.
Богдане, що ж робити? Іванко вже зносив усі речі, а йому ж у перший клас. Взуття на ньому горить, чоботи розлізлися. А скоро і зима треба нові зимові речі купувати, говорила засмучена Оленка.
Богдан погоджувався їхній майже семирічний син швидко зношував усе. А криза накрила колгосп. Головна бухгалтерка Наталка шкодувала Оленку вона була дуже спритна у роботі, схоплювала все на льоту. Зустрівши її в магазині, сказала:
Оленко, мені донька розповіла, що в райцентрі в Податковій потрібен секретар. Правда, роботи дуже багато. Донька сама б пішла, але вона вагітна, і її вже не візьмуть через три місяці народжувати.
Ой, дякую, Наталко! Завтра зранку поїду на автобусі, зраділа вона.
Зранку вирушила в райцентр і, переступивши поріг Податкової, сіла на лавку, чекаючи, поки її запросять у кабінет відділу кадрів. Вона вже знала, що зарплата невелика, але обовязків багато. Її це не лякало коли немає нічого, людина не боїться роботи. Нарешті, Оленку запросили до кабінету.
Добрий день, несміливо сказала вона.
Доброго здоровя, проходьте, сідайте, чітко відповіла жінка в окулярах, і голос їй здався знайомим.
На жінці був строгий костюм, яскраво нафарбовані губи й окуляри. Вона подивилася в монітор, потім підняла голову, і Оленка аж здригнулася.
Марійко?! радісно скрикнула. Ось так зустріч!
Оленко, так само здивувалася Марійка. Ото скільки років минуло, а ти не змінилася. Виходить, це ти претендуєш на це місце? вже з легким вищим тоном запитала вона.
Так, я, усміхнулася Оленка.
А як ти з села щоранку в райцентр їздитимеш? голос Марійки був стриманим і надто спокійним.
Як? На автобусі, вони ж часто їздять. Ти краще розкажи, Марійко, як сама? Після школи ж поїхала в місто вчитися?
Так. Вивчилася на економістку, потім повернулася сюди й влаштувалася. Вже підвищили, як бачиш, спокійно сказала Марійка.
Молодець, щиро похвалила Оленка. Дивись, як добре вийшло разом вчилися, тепер, може, і працюватимемо разом.
Марійка відкинулася на спинку крісла, аристократичним жестом поп
