Немає радості без боротьби
Як ти могла втрапити в таку пригоду, недоумкувата дівчинонько? Хто тепер візьме тебе з дитиною під серцем? І як ти збираєшся її годувати? На мою підтримку не розраховуй. Я тебе виростила, а тепер ще й твою дитину маю тягнути? Ти мені тут не потрібна. Збирай речі та йди з мого дому!
Олеся мовчки стоїть, опустивши очі. Остання надія, що тітка Марія дозволить хоча б тимчасово пожити у неї, доки не знайде роботу, тане на очах.
Якби ж маму не збила машина
Батька Олеся ніколи не знала, а маму вбив пяний водій прямісінько на пішохідному переході пятнадцять років тому. Ледь не потрапила в дитбудинок, та раптом знайшлася далека родичка троюрідна сестра мами. У тітки Марії була своя хата і стабільна робота, тому оформити опіку вдалося швидко.
Тітка мешкає на окраїні маленького містечка десь у степах на півдні України, де спекотне літо й зими з вітрами та дощами. Олеся ніколи не голодувала, завжди вдягнута, знала смак праці. Дім, сад, маленькі кури, качки завжди було, що робити. Може, бракувало материнської ніжності, та хто на це зважає?
Олеся добре вчилась, після школи вступила до педагогічного коледжу. Безтурботні студентські роки пролетіли швидко, склала всі іспити і повернулася до містечка, що стало рідним. Та повернення виявилось болючим.
Випустивши злість, тітка Марія трохи стихла:
Досить. Збирайся. Не хочу тебе бачити.
Тітко Маріє, може, хоч
Ні, досить! Я вирішила!
Олеся мовчки взяла валізу і вийшла надвір. Хіба таке вона уявляла собі повернення? Принижена, відкинута, ще й вагітна термін малий, але вже не хотілося ховати.
Потрібно шукати дах над головою. Йде містом, замислена, не помічаючи жодної дрібниці.
На подвірях уже зріють яблука, груші, абрикоси золотистіють. Виноград висить важкими кетягами, під темним листям виблискують сині сливи. В повітрі пахне варенням, смаженим мясом і свіжим хлібом. Спека неймовірна, й Олесі страшенно хочеться пити. Побачивши жінку біля літньої кухні, озивається:
Можна водички?
Пані Поліна, міцна жінка за пятдесят, озирається:
Заходь, якщо по-доброму.
Наливає кухлем з відра, подає дівчині. Та сідає на лаву, ковтає повільно, знесилена дорогою.
Чи можна трохи перепочити? Спека жахлива…
Звісно, дитино. Ти звідки, з валізою?
Коледж щойно закінчила. Хотіла вчителькою, а житла нема. Може, знаєте, де кімнату зняти?
Поліна роздивляється охайна, але вигляд втомлений, ніби біль всередині її точить.
Можеш у мене пожити. Дім оживе. Плати трохи, головне щоб лад був. Якщо підходить покажу кімнату.
Поліну і гроші не зайві, і компанія у зимові вечори, бо син її далеко, буває рідко.
Олеся, не вірячи у свою несподівану форту, іде за господинею. Кімнатка невеличка, але затишна вікно в сад, стіл, два стільці, ліжко і старенька шафа. Домовились про ціну, перевдяглась і мерщій у відділ освіти.
Так день за днем: робота, дім, робота. Не встигає й відривати календаря.
Подружилась із Поліною, та виявилась доброю й турботливою, а Олеся роботяща та скромна. По господарству допомагала, а вечорами за чаєм у альтанці бесідували на півдні осінь не поспішає.
Вагітність минала легко: не нудило, обличчя чисте, хоч і трішки округліло. Олесі поділилась із Поліною своєю історією звичайною, як у багатьох.
На другому курсі Олеся закохалась у Максима гарного сина заможних батьків, професорів університету. Перед ним дорога вимощена: навчання, аспірантура, наукова карєра. Красивий, вихований, веселий подобався всім, але обрав щиру, трохи соромязливу Олесю. Може, за лагідний погляд, а може, за вміння не падати духом, хто зна. Інші два роки були майже завжди поруч, і Олеся вже не уявляла майбутнього без нього.
Той день памятає досі. Вранці не змогла їсти, запахи дратували, а головне затримка. Купила тест, повернулась в гуртожиток, мовчки чекала. Дві смужки… Не вірить. Через тиждень іспити, а тут таке Як відреагує Максим? У планах дітей не було.
Але хвиля ніжності до малого життя всередині накрила її.
Малюк тихо прошепотіла, торкнувшись живота.
Почувши новину, Максим того самого вечора привів Олесю до батьків. Та зустріч досі болить у памяті: батьки коротко заявили потрібен аборт, а після випуску хай їде геть, бо Максим має робити карєру, а вона не пара їхньому сину.
Що там наговорили сину, Олеся не знала, але наступного дня Максим мовчки поклав на стіл конверт із грошима і пішов.
Про аборт Олеся й думати не хотіла. Вже любила цю крихітку. Вона її, тільки її. Хоч гроші взяла розуміла, що знадобляться.
Поліна тільки похитала головою:
Не ти перша, не ти остання. Молодець, що зберегла дитину. Буває й гірше. Може, на краще так.
Примирення з Максимом у Олесі викликало огиду такої зневаги не забувають.
Час лине. Олеся вже мусить лишати роботу йде, як гуска, у передчутті пологів. Хто ж народиться на УЗД так і не сказали. Хай буде здоровим.
Наприкінці лютого, в суботу, почались перейми. Поліна хутко відвезла її в пологовий. Пологи минули легко зявився міцний хлопчик.
Василько, тихо шепоче Олеся, гладячи пухку щічку.
У палаті подружилась з іншими породіллями. Ті розповіли, що кілька днів тому дружина прикордонника народила тут дівчинку. Не розписані ж, просто разом жили.
Уявляєш, красунчику квітів наніс, цукерків, коньяк медсестрам. Щодня на позашляховику приїздив. А між ними щось не склалося. Вона все повторювала, що не хоче тої дитини, а згодом лишила записку й утекла: Не готова!
А дитина?
Годують із пляшечки, медсестра каже краще б хтось грудьми, але у всіх свої діти.
Коли принесли дівчинку на годування, медсестра питає:
Хто б міг підгодувати? Слабенька зовсім
Я спробую, озивається Олеся, відклавши сплячого Василя і взявши малечу на руки.
Яка вона крихітна, світловолоса Хай Катрусенькою буде.
Порівняно з міцним Васильком вона наче пірїнка.
Олеся дала їй груди та припала, заснувши за хвилину.
Ото ж бо й є слабенька, зітхнула медсестра.
Відтоді годувала обох.
Через два дні медсестра повідомила: приїхав тато дівчинки, хоче подякувати тій, хто годує його донечку. Так Олеся вперше побачила прикордонника капітана Дмитра Ковальчука, невисокого, з твердим, але добрим поглядом блакитних очей.
А далі події пішли так, як потім переповідали по всьому пологовому, а далі й містечко ще довго гомоніло про те.
В день виписки при вході зібрались лікарі, медсестри, санітарки. На ганку чекав позашляховик, прикрашений синіми й рожевими кульками. Молодий офіцер у капітанських погонах подав Олесі руку, допоміг сісти, за ними вже чекала Поліна. До рук поклав синій згорток, слідом рожевий.
Під вигуки і гудки проводжаючих авто рушило із пологового.
Ось так буває ніхто не знає, куди поведуть його вчинки. Олеся піднімає очі, міцно притискаючи обох малюків, а Поліна тепло усміхається. У салоні пахне свіжими квітами та дитячою присипкою. Капітан Дмитро учора ще просив Олесю стати дружиною тепер веде машину і поглядає у дзеркало: крихітна Катруся міцно обіймає мамин мізинець.
А вдома чекає не тільки теплий дім, а й любов, чай із варенням, старенька шафа, в яку тепер складатимуться іграшки, і такий шлях, якого не передбачиш але в якому вже є справжній сенс.
