Немає лиха без добра

Леся, я їсти хочу, — жалібно подивився на сестру Андрійко.

— Сідай мій хороший, ось картопля.  Їж поки не охолола.

Андрій почав жадібно поїдати картоплю в мундирі.  Леся дивилася на нього, і сльози котилися по її щоках.  Вона не знала що робити і як жити далі.  У селі їх сім’ю вважали неблагополучною.  Мати Лесі, Люба, в третій раз вийшла заміж.  З Павлом жінка познайомилася на черговий гулянці, чоловік тільки повернувся з місць позбавлення волі.

І був дуже радий знайомству з красивою самотньою жінкою.  Колись, Люба була людиною доброю і веселою.  Вперше вона вийшла заміж по великій любові, і народила дочку Леську.  Але сталося непоправне, її коханий чоловік тяжко захворів, і як не боровся, не зміг перемогти підступну хворобу.

Лесі тоді було 8 років, вона до цих пір пам’ятає як її мама ледь не збожеволіла від втрати рідної, коханої людини.  Цілих три роки Люба просиджувала дні безперервно біля могили чоловіка, і гірко плакала.

Через деякий час, молода жінка стала топити своє горе в чарці.  Леся бачила, що мама котиться стрімко вниз, але на все її вмовляння і прохання взяти себе в руки,Люба  злилася і лаяла маленьку дочку.  Мовляв, мала ще мати вчити життя.

Через деякий час, мати дівчинки привела в будинок Івана, чоловік був доброю людиною і завжди шкодував Леську.  А Любу це злило, її взагалі стала дратувати маленька дочка, яка вимагала уваги, турботи, і любові.

Івана, Люба прогнала з дому, коли в черговий раз він заступився за бідну дівчинку.  Мати в той день прийшла додому дуже зла, і чіплялася до доньки по кожній дрібниці.  А коли Леська розплакалася не розуміючи, чому ж так розгнівала мати, Люба взяла в руки ремінь.  Тут то Іван та не витримав.

Був сильний скандал, після якого пішов назавжди, а Люба почала дорікати дочці, що з її вини вона знову одна.  А трохи пізніше Люба зрозуміла що вагітна.  Івану вона так і не повідомила про те, що чекає дитину.  Чоловік поїхав жити до себе на батьківщину і більше не з’являвся в їхньому житті.

Так на світ з’явився Андрійко.  Леся була дуже рада тому, що тепер не так самотня, вона поспішала зі школи додому тому що там чекав рідна, маленька людинка, який завжди радо зустрічав сестричку.  Люба злилася на сина, адже той не звертав на матір ніякої уваги коли поруч з ним буласестра .

Люба жила безтурботним життям.  І все шкодувала себе, лаяла долю і злилася на весь світ.  Жінка знову сильно запила, і вела розгульний спосіб життя.  Леся як могла, піклувалася про брата.  А коли Андрійко підріс і став частенько називати сестру мамою, то перепадало обом від матері.

Через деякий час в їхньому будинку знову з’явився чоловік.  Мати привела в будинок Павла.  На той момент Лесі було 17, Андрійку — 6 років.

По початку все було непогано, але незабаром скандали в їхньому будинку знову стали нормою.  Спочатку Андрій плакав, хлопчик лякався криків і рукоприкладства вітчима.  Адже той часто бив Любу.

Леся  захищала матір, за що частенько перепадало і їй від озвірілого чоловіка матері.

Але через  деякий час, діти просто звикли до скандалів в будинку, і намагалися не звертати уваги на все це неподобство.

Найчастіше Леся вела з дому братика.  Вони гуляли по селу до пізньої ночі, поки не засне мама і вітчим, поки в будинку не настане тиша.

Сільські засуджували недолугу матір, жінці практично кожен пропонував свою допомогу, підтримку.  Ще з тих найважчих днів, коли вона втратила чоловіка, односельці намагалися напоумити, пошкодувати нещасну.  Але вона категорично не приймала від людей допомоги.  Чомусь жінка винила всіх в своєму горі.  Швидше за все вона просто заздрила щастю оточуючих. А односельчани з жалем дивилися на її дітей.

— Лесь, підемо погуляємо, снігу навалило, давай побудуємо фортецю, — очі молодшого братика заблищали радісними вогниками.

Леся посміхнулася, але в ту ж мить посмішка зникла з її обличчя.  У будинку почулися гучні крики матері і Павла.  Андрій змінився в обличчі.  Він знав, що зараз знову все повториться, знову крики, потім бійка, сльози матері і образи вітчима.

Голоси наближалися.  Леся пригорнула до себе Андрія, і в ту ж мить в двері влетіла мати, а за нею Павло.

— Що вилупилися?  Ідіть геть звідси, дармоїди!  — кричав на нещасних дітей вітчим.

— Мама!  Ну скільки ти ще будеш це терпіти? — заплакала донька.

— Ти глуха?  Пішли геть!  — повторила слова вітчима Люба, ледве повертаючи язиком.

Леся і Андрій мовчки стали одягатися, а мати провела своїх кровинок ненависним поглядом.

— Підемо мій рідний на вулицю, побудуємо фортецю, пограємо трохи, — Леся міцно стискала руку брата, а сльози не перестаючи котилися по її щоках.

— Не плач, Леська.  Я виросту, і тоді зумію нас захистити, — заплескав віями Андрійко

Вечір був тихий.  З димарів односельчан клубочився дим, всі готувалися до святкування Різдва.  Всі, крім них.

Леся мріяла покинути будинок, який ненавиділа найбільше на світі.  Але не знала куди податися, тим більше вона не могла залишити брата одного.  А піти в невідомість з дитиною, було неможливо.

— Леська, дочка, йди сюди, — до хвіртки підійшла баба Аля.  — Ось візьми, — літня жінка простягнула кілька мандарин.

— Спасибі, бабуся Аля, — Леся опустила погляд.  Їй було соромно за матір, за те як вони живуть.

— Їжте на здоров’я, бідолашні ви мої, — бабуся  похитала головою і пішла.

— Леся, це нам?  — підбіг хлопчик.

— Це тобі.  Ти ж любиш мандаринки, ось і їж, — посміхнулася дівчина.

— А ти?  — здивувався Андрійко.

— Ні, що ти, я їх терпіти не можу, — скривилася Леся.

Вона збрехала, адже дуже любила цей ароматний фрукт.  Але не стала ділити частування, а все віддала маленькому братові.  У їхньому будинку це була велика рідкість, а точніше мати ніколи не купувала мандарини та інші ласощі.  Діти задовольнялися лише частуваннями небайдужих сусідів.

Солодкий запах мандарин, які наминав за обидві щоки Андрій, здавалося повис в морозному повітрі.  Сніг тихенько падав, а мороз на ніч брав ще сильніше.  Андрій зовсім замерз, ніс був червоним, а руки перестали слухатися від холоду.

На навшпиньках діти пройшли до себе в кімнату.  Час від часу, крики в будинку то затихали, то знову були чутні.

Леся та Андрій сиділи загорнувшись у ковдру намагаючись зігрітися.  Дівчина розповідала братові різдвяні історії, а він слухав сестру з цікавістю, наминаючи за обидві щоки залишилася мандаринку.  Тоді вони ще не знали які неприємності їх чекають попереду.

— Це що за запах?  — до кімнати зайшов Павло, і окинув недобрим поглядом дітей.

— Вийди з нашої кімнати, — прошипіла Леся не в силах терпіти більше знущання вітчима.

— Що ти сказала?  Ти тут ніхто!  Це що?  — Павло оскаженів побачивши на тумбочці шкірку від мандаринів.

— Любаша йди сюди, ці негідники знову жебракували по сусідах, ну я вам зараз покажу, — чоловік почав знімати ремінь, дивлячись на дітей з люттю.

Андрій тремтів, але вже не від холоду, а від страху.

—  одягайся скоріше, — крикнула Леся переляканому братові, розуміючи що вихід тільки один, бігти і як можна швидше.

Хлопчик  слухняно почав натягувати чоботи, які сушилися біля печі. Вперше мати заступилася за своїх дітей.  На жінку ніби то знайшло прозріння.

— Не смій їх чіпати, — закричала Люба побачивши що задумав Павло.

Озвірілий чоловік зі всієї сили ременем пройшовся по своїй дружині, а після коли  діти намагалися прослизнути крізь нього до виходу, він всипав і Лесі.

Злякавшись не на жарт Леся схопила брата за руку і почала тікати з ненависного будинку.  Павло кинувся слідом.

Сили покидали Лесю, вона адже вибігла в чому була, навіть не встигла взути чоботи.  Стопи ніг вона вже не відчувала, їй здавалося що ноги наче ватяні, мороз обвітрювалися заплакане обличчя, а морозний вітер наскрізь пронизував худеньке тіло.

Андрій подивився на сестру з благанням

— Леська швидше, я прошу тебе він наздоганяє нас, — кричав сестрі.

Дівчина  розуміла що дороги назад немає, вибігши на трасу вона побачила світло фар.  Водій різко загальмував, побачивши дітей посеред дороги.

— Швидко в машину, — крикнув незнайомець, оцінивши ситуацію.

Чи не секунди не роздумуючи, з останніх сил, Леся кинулася до машини все так само міцно тримаючи за руку брата.  Вона дивилася у вікно на біжить за автомобілем вітчима, і подумки дякувала Богові за те, що їм все ж вдалося врятуватися від нього.

Минуло кілька років …

— Лесюня, я вдома, — сказав красивий, дорослий Андрій, повернувшись з університету.

Леся посміхнулася:

— Ти вчасно, зараз обідати будемо.

В ту страшну ніч, багато років тому, на шляху втікачів зустрілися добрі люди.  В автомобілі який підібрав Лесю і Андрія, їхав молодий чоловік і його дворічний син.

Вони гостювали у родичів і поверталися в ту різдвяну ніч додому.  Те що повідала Леся Дімі, повалило чоловіка в шок.

Він не міг відпустити в невідомість цю наївну красиву дівчину, яка так відчайдушно намагалася врятувати не тільки себе, але і братика від недолугих родичів.

Діма запропонував залишитися в його будинку в якості няні для сина.  Квартира була велика і простора.  Дружина втекла коли синочкові було всього шість місяців, Діма шукав її, а пізніше дізнався, що вона поїхала за кордон в пошуках кращого життя.

Тоді чоловік твердо вирішив, що в його серці і душі є місце тільки для синочка.  Але як то кажуть хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани.

Через деякий час, доброта і щира любов Лесі до маленького Колі розтопила лід в душі молодого чоловіка

Діма сам не помітив коли закохався в цю милу гарну дівчину, в серці якої вистачило місця і для нього.  Леся не сміла й мріяти про таке, вона закохалася в сильного надійного чоловіка, як тільки побачила його.  Але прекрасно розуміла що не пара йому, він доктор, шанована людина в місті.  А хто вона?  Але доля розпорядилася інакше.

Через рік Діма і Леся одружилися.  Чоловік радів своєму щастю, що зустрів свою любов і знайшов справжній сімейний затишок.

Пройшли роки, Миколка і Андрій подорослішали, молода жінка мріяла про власну дитину, але за стільки років Лесі і Дмитру не вдалося втілити мрію в реальність.

Лікарі говорили подружжю сподіватися на диво, адже на жіноче здоров’я Лесі позначилась втеча багаторічної давності.  Вона тоді сильно застудилась в ту морозну ніч, і після довгих років лікування, все ж не втрачала надії пізнати щастя материнства.

— Дорогі мої, у мене для вас новина, — сказала в переддень Різдва щаслива Леся.

Діма, Андрій і Коля з цікавістю дивилися на щасливу Лесю.

— Ну, люба, кажи вже.  Ми чекаємо з нетерпінням, що за новина, — посміхнувся Діма.

— Я сьогодні була у лікаря.  Скоро нас буде не четверо, а п’ятеро, — світилася від радості Леся.

Діма підійшов до дружини, вона припала в обійми коханої людини, вони стояли мовчки кілька хвилин.

— Так що, ми їдемо порадувати бабусю і дідуся, — порушив тишу Коля.

— Їдемо, синку.  Біжи збиратися, — сказала Леся.

Коля називав її мамою, хлопчик знав що він не рідний Лесі, але не відчував цього.  І сам прийняв рішення називати цю милу жінку «мама».

Щороку на Різдво, молоде сімейство в повному складі не порушуючи традиції їздили в село до батьків Дмитра.  Це всього в тридцяти кілометрах від рідного дому Лесі і Андрія.  Але жодного разу дівчина не зважилася заглянути додому.

А на цей раз, попросила чоловіка на зворотному шляху проїхати мимо рідної домівки.  Адже всі ці роки, Леся ні на хвилину не забувала про матір.  Вона була дуже ображена на неї, але і в той же час подорослішавши, розуміла, що Люба просто не змогла впоратися зі своїм горем, і пішла по похилій.  Вона виявилася слабкою, і для неї простіше було знайти розраду в склянці вина ніж в любові своїх дітей.

Під’їхавши до рідного дому, Леся затамувала подих.  Серце виривалося з грудей від натовпу спогадів.  У дворі стояла постаріла мати, а біля неї сидів пес і дивився на господиню відданими очима.

Діма насупився:

— Кохана, слухай своє серце.  Якщо хочеться, підійди до матері.  Що б душа була спокійна, я ж бачу твої переживання.

— Підемо? — звернулася до брата Леся.  Той згідно кивнув.

Хлопець взяв впевнено за руку сестру, і повів у двір.

Коли собака почала гавкати, Люба обернулася.  Кілька секунд вона стояли не рухомо, а потім впала на коліна і розплакалася.

Пройшовши до рідного дому, Леся зазначила що там дуже скромно, але чисто і затишно.  За чаюванням Леся розповіла матері, як вони врятувалися морозної ночі багато років назад від озвірілого вітчима.

Люба слухала а сльози котилися по її щоках.  Жінка невпинно дякувала Дмитру  за те, що не проїхав повз, і просила вибачення у своїх дітей.  Леся і Андрій пробачили літню жінку.  Вони не могли вчинити інакше, адже вона щиро каялася, що все так склалося.

Їдучи з рідного дому, Леся розповіла матері, що та скоро стане бабусею, і пообіцяла відвідувати її.  А якщо що знадобиться, попросити відразу ж дзвонити за номером телефону, який записала на листочку паперу.

Люба проводжала поглядом виїжджаючих автомобіль з найріднішими людьми і дякувала Богові за те, що подарував їй таку довгоочікувану зустріч зі своїми дітьми.

Через деякий час, Леся народила донечку.  Діма, Коля, іАндрій були щасливі.  Адже тепер їхня сім’я стала ще більше і щасливішим.  Леся і Діма сиділи обнявшись, і спостерігали як хлопчаки грають з їх маленькою принцесою Соломійкою.

Леся виконала обіцянку дану  матері, вони регулярно відвідували її, і допомагали чим могли.  Вона в жодному разі була вдячна матері, адже немає лиха без добра.  Волею долі, коли Леся була на краю прірви, в її житті з’явився справжній чоловік, який огорнув жінку любов’ю і турботою, подав їй руку допомоги в скрутну хвилину, зробив її життя яскравим, барвистим і безтурботним.  Біля Дмитра, Леся була щаслива,  вона знала, що він не образить і не зрадить.  Жінка любила і була любима.  А більшого щастя їй і не потрібно було …

Оцініть статтю
Джерело
Немає лиха без добра