Історія однієї свекрухи. – Ви не повірите, з ким я щойно познайомилась!
Оленка вбігла додому, швидко помила руки і прямо до кухні. Батьки вже сиділи за столом.
Дівчина перепросила, що запізнилась на обід, і почала розповідати про неймовірну новину. «Ви не уявите, з ким я сьогодні зустрілась! Мій брат знайшов собі дівчину. Гарненька така, жвава, рудоволоса. Немов ясне сонечко. Звати її Соломія. Працює на автомийці, куди ми заїжджаємо помити машину. Там вони й познайомились. Схоже, у них все серйозно. Ну хіба ж не чудово?» – без зупинки балакала Оленка. Степан Опанасович, батько Оленки, підвів голову від тарілки і, усміхнувшись, сказав, що це добре, а то він вже почав сумніватись у орієнтації сина. Мати Оленки, Надія Степанівна, обурилася словам чоловіка та засмутилась, що син знайшов собі дівчину на автомийці.
«Та хто там може працювати? Тільки ті, кого більше нікуди не взяли. Ні освіти, ні манер, ні виховання. І взагалі, всі вони якісь непривабливі. Одно слово – мійниці. Жодна з них нашому синові й до п’ят не дотягне», – не заспокоювалась Надія Степанівна. Степан Опанасович не погодився з дружиною і став на захист дівчат: «Ну чого ти так кажеш? Усі люди різні. Можливо, дівчина там підробляє, а сама на заочному вчиться.
Це ж не погано, коли людина працює. Значить, знає ціну грішам. І у сина гроші випрошувати не буде, коли сама заробляє. А тобі одразу все не до вподоби. Ти ж її навіть не бачила. Може, вона й справді гарненька. Не думаю, що наш син би взяв першу-ліпшу». Але Надія Степанівна була налаштована воїнственно: «Візьму та й піду на цю автомийку. Подивлюся на цю красуню. Що вона в нашому сині знайшла! Зроблю так, що її звідти виженуть. Нехай собі шукає нареченого попроще».
Наступного дня Надія Степанівна справді пішла на автомийку. З порогу влаштувала скандал: кричала, вимагала викликати Соломію, яка, мовляв, вішається на її сина, та вимагала звільнити її за те, що заводить романи з клієнтами. Але дівчина Мар’яна, що зустріла жінку біля входу, сказала, що не знає такої, можливо, вона з іншої зміни, і запропонувала прийти завтра. Надія Степанівна хотіла негайно пристиднити «непутящу» Соломію й вигнати її з автомийки. Але нічого не вдієш – довелось повертатись додому «несолоно хлебши». Та обіцяла повернутись наступного дня.
Мар’яна підійшла до Соломії і сказала, що не варто було заводити стосунки з клієнтами, адже за це дійсно можуть звільнити – це навіть у договорі прописано. Але Соломія відповіла, що вони з Тарасом уже рік зустрічаються. Вона спочатку й не хотіла знайомитись, але він настоював, дороги не давав. Тепер хоче познайомити її з батьками, але вона сама відкладає цю зустріч – хоче спершу закінчити інститут, знайти хорошу роботу.
А поки їй потрібна ця робота: живе в гуртожитку й не хоче брати гроші у батьків. Мар’яна пообіцяла не розповідати адміністратору про інцидент, але порадила Соломії попросити Тараса поговорити з матір’ю, аби та більше не приходила зі скандалами.
Того ж вечора Тарас увійшов у будинок і з порогу заговорив з матір’ю: «Що ти хочеш добитися? Розлучити мене з Соломією? Вона на автомийці лише тимчасово. І будь-яка праця у нас у шані. Ти її взагалі не знаєш. Вона добра й розумна дівчина. Я її люблю. Якщо знову прийдеш туди – я піду з дому, заберу Соломію, і ми житимемо окремо. Тебе вже ніколи не побачиш. Не втручайся у наші стосунки. Я хочу на ній одружитись. І це моє останнє слово». Надія Степанівна мовчала. Вона знала характер сина – він не дарував порожніх загроз. Як скаже – так і зробить. Втрачати сина вона не хотіла, тому вирішила на автомийку більше не ходити.
Минуло два роки. Тарас і Соломія одружились. Родичам молодого все сподобалось. Надія Степанівна з гордістю розповідала, що організацією весілля займалась невістка. Вона виявилась красивою й дуже розумною дівчиною – закінчила інститут із червоним дипломом, знайшла гарну роботу й отримує зарплатню не меншу за сина. А ще вони чекають дитину – Соломія вже на третьому місяці. Тарас ледь умовив її одружитись – вона хотіла спочатку пожити у цивільному шлюбі.
Степан Опанасович підійшов до дружини й запросив на танець. Шепнув на вухо: «Нам обом пощастило з дружинами». Вони приєднались до весільного танцю й закружились у вальсі.
А ви як думаєте – чи варто матері обирати наречену для сина?
