Нехай ця ніч стане останньою, а він проведе її красиво: погляне на свою кохану, побажає довгих років, а потім завернеться клубочком біля її вікна і підтане в свої мрії, щоб більше не повернутись
Він пережив три зими підряд і це не перебільшення. Для вуличного кота така витривалість майже диво: небагато дворових котів живуть так довго.
Народився він у звичайному будинку в Києві, поруч з мамоюкотушкою, яка довіряла людям. Та життя різко змінилось.
Хазяїни загинули в авіакатастрофі, а їхній дорослий син, який ненавидів котів, ще й мав лютий вартовий-пса, вирішив розправитись з «зайвими» мешканцями. Не довго розмірковуючи, він вигнав усю котячу родину на вулицю.
Першу зиму не пережив ні мати, ні брати, ні сестри. Одних з’їла голод, інших замерзло, третіх підрізали собаки або переїхали машини. Вижив лише один рудий.
Його підхопив двірник Олексій. Хоча «підхопив» голосно сказано: він просто помітив маленький рудий комочок, відняв його у матері, заніс у підвал і поселив біля гарячих труб. Там же й годував усю зиму.
Так він і залишився жив.
Ім’я йому ніхто не дав. Через розбиту віконце підвалу він підбирався назовні, вчився бездомній науці виживання триматися подалі від собак, ховатись від людей, шукати їжу в смітниках, обманювати голод.
Другій зимі він був уже самотній. Старого двірника уволили за випивку, а нового поставили суворим він не годував, та й не вбив. Цього було достатньо: він знову пережив зиму в підвалі, навчився битися за їжу і за життя.
Третя зима виявилась найжорстокішою. Усі підвальні вікна застеклили. Куди йти? Куди сховатися від крижаних ночей?
Треба було шукати нове притулок. Підвали замкнені. Але в одному дворі він виявив дивне місце: колись викопану і забуту яму з теплотрасою. Гарячі труби простягалися прямо по поверхні землі. Яма ховалась під густим кущем, і люди про неї і не здогадувались.
Туди він засипав ганчірки, старі шматки одягу, зробив собі гніздо. Над ним нависали балкони, і сніг падав менше але все ж тепла труба розтоплювала сніг, а вологість і крижаний вітер пробивали до кісток
Зиму він пройшов, але вийшов з неї наполовину примарою: худий до кісток, шерсть рваною, очі постійно насторожені. Старість у вуличних мерках настає рано і він уже вважався старим. Їжа тепер приходила лише в вигляді жалюгідних залишків.
А потім ямку знайшли. Перед першими осінніми дощами хтось нарешті помітив цю «некрасиву» яму і захотів її засыпати.
Він прийшов, як завжди, переночувати на трубі і побачив свіжовилиту землю. Сів напроти ґрунту і довго глянув. Це був, по суті, його смертний приговор. Він одразу зрозумів: такого місця більше не знайти, а ті, що є, вже зайняті іншими котами.
Він влаштував ночівлю в мокрій купі опалих листя, тремтів від холоду, та все ще тримався. І саме в такому стані, на межі, він закохався.
Так-так, не помилився. Закохався.
Ніяких надій він собі не дозволяв. Вона була неймовірно красива: доглянута кішка, що жила в квартирі на першому поверсі. Любила сидіти на підвіконні і дивитися назовні. А він просто сидів внизу, спостерігаючи за нею. І всередині, серед холоду, щось розтоплювалося.
Одного разу він зібрався: заліз по дереву, переплигнув на широкий металевий навіс під вікном. Хазяїни тієї кішки колись зробили його взимку для зберігання продуктів, а тепер він пустував. З того часу він частіше приходив, садився, дивився на кішку за склом і зітхав.
Нічого не просив. Просто милувався. Іноді вона спускалась до мисок з кормом, а він ковтав слинку не від заздрості, а від простої тваринної пустки всередині.
Він уже вирішив: якщо доля все ж забере його цією зимою, то хай це станеться тут, біля її вікна. Він завернеться клубочком, буде дивитися на неї і підтане не в страху, а в теплі.
Він навіть посміхався, уявляючи цю картину: худий рудий кіт, тихо вмираючи на улюбленому підвіконні.
Одного разу господиня його помітила і закричала, розмахуючи руками. Він убіг. Але потім повернувся. І ще раз.
А ось господар чоловік побачив і не вигнав. Він подивився коту в очі і там було все: надія, біль, втома і обожнювання їхньої домашньої красунікішки. І він не зміг його вигнати.
Навпаки: став таємно кидати за вікно шматочок мяса, котлету, сосиску. Кіт їв. Одного разу чоловік підходив до скляної панелі, і рудий, трохи тремтячи, підняв лапу, притиснув її до скла і мяукнув.
Домашня кішка спершу подивилась на людину, потім на рудого. У її погляді було здивування.
Ти ж знаєш, тихо сказав чоловік. Вона проти другого кота. Я і кошеня просив відмовила.
Він опустив руки. Рудий все зрозумів. І не ображався. Дім не для таких, як він. Дім для породистих, чистих, молодих, ласкавих.
Тієї вечері було особливо холодно. Він промок, замерз, і раптом зрозумів: сенсу більше нема. Ні в листях, ні в пошуках кутка, ні в нескінченному виживанні.
Якщо кінець неминучий нехай він буде тут, біля вікна, куди дивиться його маленьке диво.
І він вирішив: нехай ця ніч стане останньою.
Він хотів зустріти свій фінал гідно. Останній раз поглянути на ту, до якої тяглося його серце, тихо мяукнути щось тепле в її адресу, ніби побажати щастя і довголіття і зникнути. Спочатку він доїв те, що залишив чоловік, а коли вона підете спати в своє затишне гніздо, він завернеться клубочком прямо під вікно і підтане туди, де немає ні холоду, ні голоду, лише сон, з якого не треба прокидатися.
Сніг раптом розвалився, і кішка з задоволенням спостерігала, як білих пухирців крутиться за склом і осідає на рудому коті, що сидить зовні. Їй це розвеселяло. Її очі раділи танцю сніжинок. Вона і не могла уявити, що ця краса поступово вбиває того, хто дивиться на неї через крижаний скло. Вона не знала, що таке мороз, не знала, як це замерзати всередині.
А рудий тим часом поступово кістяв. З’їдена сосиска ще давала крихітний запас тепла, та воно тануло разом з останніми силами. Вітер палив його, мороз впівався в кістки, і навіть сидіти прямо стало важко. Він все ще дивився на неї, та вже розумів: довго так не продержатися.
Він готувався до прощання, ніби це найважливіша подія його життя. Хотився піти красиво: ще раз поглянути на кохану, тихо мяукнути їй щось доброї, мовчки побажати довгих років і тепла. План був простий: з’їсти останню лакомку, яку підкинув чоловік, дочекатися, коли вона підете в дім, і тоді, завернувшись крихітним клубочком біля холодного скла, ступити в свої сни туди, звідки не повертаються.
Почався снігопад, і кішка, що сиділа на теплому підвіконні, зачаровано стежила за повільним танцем сніжинок. Їй подобалося, як білий пух падає на руду спину шанувальника за вікном. Для неї це було красиве видовище, майже гра. Вона не знала, що за цим узором ховається смерть. Вона не розуміла, що сніг це мороз, що вітер це біль, що голод це мука. Вона ніколи не знала, що таке вулиця.
А рудий, сидячи зовні, поступово кістяв. Сосиска, з’їдена годину тому, залишила в тілі останнє слабке тепло, та воно згасало. Кожен подих став важчим, лапи немовчали, хвіст затвердів від холоду. Він все ще дивився на неї, та тіло вже втрачало силу.
Кішка продовжувала спостерігати за своїм загадковим ухильником, а він вже не міг триматися, щоб сидіти прямо. Спина тряслась, очі закривались. Він підняв погляд на неї в останній раз. Прижмувсь вінемлим носом до крижаного скла, не дочекавшись, коли вона підете, і завернувся в маленький тугий шарик.
Його дрібно трясло. Холод гриз кожну кісточку. Він почав дихати у бок, намагаючись створити хоч краплю тепла, і здалося, що це трохи допомогло. Але мороз був сильніший. Мороз повільно, та впевнено виводив його з життя.
Раптово прийшло дивне відчуття: перестало бути холодно. Навіть сонливість, мяка і тягуча, накрила його, ніби ковдра. Він вирішив не боротися. Кінець уже близько.
Він розкрив очі останній раз і побачив її. Ту саму, заради якої він карабкається на навіс, заради якої жив усі ці дні. «Як же це красиво» подумав він. «Що ще може бути кращим? Яка легка смерть»
Голова впала, очі закрились. І йому здавалося, ніби вікно відкрилось, і добрі руки піднімають його, ніжно тримають, гладять, шепочуть щось лагідне. А поруч вона та, через яку билось його серце, і вони разом ідуть до теплої миски з їжею.
«Який прекрасний сон» промовив він.
Кішка продовжувала дивитись на снігове покриття, яке лягало на рудого. Вона мяукнула тихо, запитально. Хотіла, щоб він рухнувся. Поставила лапу в скло. Ніякої реакції. Мяукнула знову гучніше. Потім сильно вдарила лапою в вікно, ніби кричала: «Чому ти не відповідаєш?!»
Але холод вже стискав його тіло. Він не міг чути. Він вже занурювався в безмов’я.
Сніг перетворив його на білий сугроб. Прикрив, наче саван.
Чого вона так скаржиться? бурмочала злізла жінка. На сніг дивиться?
Чоловік підняв голову від дивану, подивився у вікно. Кішка стояла і яростно била лапою в скло. І тоді його ніби осіяло. Він згадав її очі. І його рудого.
Вирвавшись з місця, він кинувся до вікна, поспішно відштовхуючи жалюзі.
Що ти робиш?! гукнула дружина. Ти в своєму розумі?! Закрий негайно!!!
Але він не чув. Кішка теж допомагала стрибала, кричала.
Вікно розкрилося, і в будинок влетіли сніг і вітер.
Закрий! вже кричала дружина, та чоловік не слухав. Він шукав. Знайшов. У кутку маленький зайнятий горішком крихітний купичок.
Він схопив це обморожене, легке, як порожнеча, тіло і поніс у ванну. Кішка побігла за ним, жінка за ними.
Ванна наповнилася бризками і парою. Чоловік мив в теплій воді замерзлого, рудого кота. Кішка сиділа поруч на бортику, дивилась у його обличчя і плакала по-кошачому.
Роблю, що можу шепотів чоловік, поки пальці його розтирали маленьку грудку, намагаючись вдихнути в котячу пастку життя. Жінка стояла в дверях, мовчки дивлячись.
Він грів, масажував, молив:
Давай будь ласка повернись
Кішка кричала разом з ним.
І раптом рудий почув. Десь далеко, ніби з іншого світу, хтось кликав його назад. Йому здивувалось: «Навіщо? Там так спокійно. Навіщо повертатися туди, де біль?»
Але тоді він почув її голос. Той самий, заради якого він щодня набирався сил. Той, що змушував жити.
«Не може бути вона так близько? Треба подивитисяІ коли його очі нарешті відкрились, він побачив теплий дім, де його чекала кохана кішка і щасливий кінець.