Не як у серіалі, але дещо схоже
Одарка обожнювала серіали й мріяла, щоб у її житті все було гарно, як на екрані. Та це лишень мрії, а насправді все було простіше, і будні пливли тихо та одноманітно.
Виходила вона заміж за Грицька ніби то з кохання, але то лише їй так здавалось. Грицько ж, бувши змалку непостійним та гулящим, таким і лишився. Привів дружину до свого невеличкого хуторка, а вже за три роки подружнього життя оголосив:
Їду від тебе до міста, живи як знаєш. Тісно мені тут, на селі, душа просить волі.
Грицю, та що це тобі? У нас, здається, усе добре… намагалась його спинити вона, не розуміючи нічого.
У тебе добре, а в мене ні…
Із цими словами він і пішов із хати, узявши пашпорт та небагаті речі в стареньку торбину. По селу одразу пішли поголоски, баби шепотілися на кожному розі:
Грицько Одарку кинув та до міста подався, мабуть, там якусь зазнобу знайшов.
Одарка переносила все мовчки не ридала, не скаржилась, тихо жила далі в його домі. Іти було нікуди у батьківській хаті мешкав брат із своєю численною родиною, а для неї там уже місця не було. Дітей у неї не було.
Мабуть, Господь знав, що з Грицька батько лихий, от і не дав мені дитини, думала вона, споглядаючи за селянськими дітьми.
Кожного вечора, закінчивши справи, Одарка сідала перед телевізором, дивилася серіали, де кипіли пристрасті та панували зради. Все це вона переживала разом із героями, а потім довго не могла заснути.
Зранку треба було годувати свиню, гусей, курей та молодого бичка Васька, потім привязувати його за городом у стадо не пускала.
Одарко! почула вона голос сусідки. Твій Васько відірвався, скаче по селу!
Ой, де? вибігла вона з хати й побачила, як її бичок рве сусідський тин молодими ріжками.
Ваську, Ваську… лагідно кликала вона, простягаючи шматок хліба, а той лише мотав головою. А щоб тебе…, у розпачі вигукнула вона, а бичок ніби образився, ринув уперед, розганяючи сусідськіх качок із каченятами.
Не знати, скільки б ще бігала Одарка за бичком, якби не тракторист Тарас. Він спритно схопив обривок мотузки, потягнув до себе й привязав бичка до тину. Одарка дивилася на його міцні руки, що під брудною сорочкою вирізувалися мязи. І раптом їй захотілося, щоб він обняв її цими сильними руками та притис до себе.
Та враз прогнала ці думки:
Ну й дурію… Немов кішка, що пестощів просить.
Засоромилась Одарка своїх несподіваних думок.
Таке навязливе марення… Ніколи ж я нічого подібного до Тараса не відчувала. Білявий, вічно посміхається, жартівник. Та й не потрібен він мені. Живе ж із тією велетнею Ганною по сусідству. Вона відвела погляд і відійшла.
Одарка розлучилася з Грицьком одразу, як він подався за «кращим життям» до міста. Бували до неї й залицяльники, пропонували навіть заміж, та не подобались вони їй, ось і жила сама недолюблена.
Тарас витирав руки об траву, а вона раптом сказала:
Ходи в двір, руки вмиєш. І він мовчки пішов за нею, а вона відчувала його гарячий погляд у своїх плечах.
Відразу помітила, що Тарас дивиться на неї якось інакше, і здивувалась:
Що це він? Але Тарас лише вмив руки під рукомийником, витер об рушник, ще раз дивно глянув на неї й пішов.
З того часу обоім здавалося, що між ними простягнулася невидима нитка, наче в них зявилась спільна таємниця. Коли Тарас проходив повз, Одарка червоніла. А він щоранку виходив із хати і спеціально йшов повз її двір тину не було, хоч раніше так не робив.
Одарка почала вставати раніше й виходила рвати бурян на городі «бо так свіжіше», намагалася переконати себе. Хоча знала: їй просто хотілося зустріти Тараса, що йшов на роботу. Вони перетинались поглядами, і в його лукавих очах було щось справжнє може, навіть захоплення.
Вона відганяла грішні думки, а ще боялася Ганни.
Не дай Боже, побачить Ганна тоді мені кінець, думала Одарка. Ще й на все село осоромить.
Та Тарас ходив і ходив, дивився палким поглядом, а вона теж позирала на нього з ласкавою усмішкою. І думала, що в них виходить нікА коли вона вже не чекала, Тарас несподівано обняв її й прошепотів: «Досить тобі блукати, Одарко дім тут, у мене,» і вона зрозуміла, що врешті знайшла те, що так довго шукала.
