Не знаю, що робити. Мій син завжди на боці дружини навіть коли вона не права, з голосом, обтяженим слізьми, розповідає шестидесятирічний Олег Олександрович. Мій син, Михайло, завжди, абсолютно завжди захищає свою жінку. Що б ні сталося. Що б я не казав. Він лише махає рукою і вигукує: «Тату, не хвилюйся, Зоряна сама розбереться. Вона не дурна». Для неї завжди знайдеться виправдання. Навіть коли вона явно помиляється!
Дружина Олега, Зоряна, 28 років. Разом з Михайлом вони виховують півторарічного сина, живуть окремо купили квартиру в кредит у Києві. Зоряна в декреті, працює лише Михайло. Живуть, як кажуть, за можливостями, скромно, без зайвих витрат, але й без нестачі.
Проте теща відверто Зоряну не переносить.
Коли Михайло вперше привіз її додому, я був у шоці, згадує Олег Олександрович. Довгі нарощені нігті, татуювання на шиї, коротка спідниця, підбори, ніби на подіум ідуть. І ті губи явно підфарбовані. Я навіть подумав, що він жартує. Не може мій син серйозно зустрічатися з такою легковажною, мягко кажучи, особою.
Через місяць вони одружилися. І, за словами тещі, навіть на весіллі Зоряна виглядала вражаюче шкіряну спідницю, блискучу кофту, макіяж, ніби на сцені. Але Михайло був щасливий, і Олег вирішив молча спостерігати «не втручатися».
Спочатку він майже не спілкувався зі зятем, лише кілька разів на місяць телефонував, запитував, як справи. Але все змінилося півтора року тому, коли у Зоряни і Михайла народився син внук Павлуша.
Я прийшла вдругій день після виписки, і що бачу? розповідає він. У Зоряни свіжий манікюр. Я кажу: «Зоряно, ти з ума зїхала? Це небезпечно для малюка!» А вона відповідає: «Все під контролем, я впораюся». Підходжу до сина той: «Тату, не лізь. Це не твоє діло». І так завжди. Що б я не сказав, чую у відповідь: «Не втручайся».
Олег згадує, як намагався «виховати» зятка через поради, зауваження, докори. У відповідь отримував байдужість. Зоряна не з тих, хто готовий виправдовуватись.
Ходжу до них будинок у безладі. Кажу: «Зорянко, приготуйте сину суп. Ти ж працюєш». А вона: «А Михайло не їсть суп». Як це не їсть? У мене їв! Просто їй лінь! Якби готувала нормально їв би і суп, і борщ.
Теща намагалася говорити з сином. Але Михайло, як завжди, вставав у захист жінки.
Тату, досить придиратись. У нас все гаразд. Зоряна хороша мати.
Хороша? вигукує Олег. Вона не відривається від телефону! Я вже давно її без гаджета не бачив! Весь час листає ваш Instagram, навіть коли дитина поруч.
Остання крапля конфлікт на дитячому майданчику.
Ходжу до них, стукаю тиша. Думаю, можливо гуляють. Виходжу на майданчик біля будинку і точно. Павлуша копається в піску, а Зоряна на лавці, очі в телефон втила. Підійшов ближче, бачу: син стоїть біля огорожі. Раптом він підбігає до мене, усміхається, кличе бабусю. А Зоряна хоч би поверталася. Він вибіг на проїжджу частину! Там, звичайно, рідко машини, але щось може трапитись!
Слава Богу, каже вона дрожучим голосом, що в той момент машин не було. Я схопила дитину, бігла до неї, а вона сидить, ніби в трансі. Підійшла і сказала: «Якщо ти зараз не вимкнеш цей телефон я його розібю об асфальт! Ти мати чи що?!»
Зоряна вскочила, схопила Павла, втікла. Дитина плакала, тягнулася до мене, а вона заскочила двері перед моїм носом і більше їх не відкривала.
Я подзвонила Михайлу, продовжує Олег, розповіла все, як є. А він: «Тату, ти, напевно, переборщила. Засяй спокійно. Зоряна справляється». Як так? Я ж власними очима все бачила! Він не вірить! А тепер вони обидва не говорять зі мною. Не відповідають на дзвінки, не відкривають двері. Минув місяць! Я не знаю, що вона йому наговорила. Але я я просто хочу, щоб мій внук був у безпеці.
Теща задумується:
Може, він і правий? Може, треба було мовчати? Але я не можу мовчати, коли мова йде про дитину! Я ж мати. І бабуся.
А зараз я лише самотня людина з вимкненим телефоном. А син, якого я виховував, більше не зі мною. Він на боці дружини. Завжди.
