Дружив з Олегом усе життя. Ми народились з різницею в місяць. Наші батьки дружили, ось і ми перейняли цю традицію. Люди ростуть, розвиваються, змінюються, але наш зв’язок був твердим, наче камінь.
Мені з сім’єю повезло більше. Мої батьки заможні люди. Ми маємо сімейний бізнес в нерухомості. Колись, всі статки будуть моїми. Мене з малечку готували до цього.
Вчитися пішов на юриста. Ця професія надасть знань, які знадобляться мені у подальшому житті. Олег закінчив навчання і одразу пішов працювати. За освітою – електрик. Чудовий спеціаліст. В нього золоті руки. Спочатку отримував небагато, але згодом отримав розряд. Зарплатня піднялась до чотирнадцяти тисяч гривень.
Олег піднімав усю сім’ю. Мама захворіла, як тільки йому виповнилось тринадцять. Старша сестра працювала, але покинула роботу, як тільки Олег закінчив вчитися. Марина визвалась сидіти з лежачою мамою.
Друг пропадав на роботі цілими днями. Ми рідко бачились, але постійно дзвонили один одному. Поки друг гнув спину на двох роботах без вихідних, я переймав сімейні статки. Їздив шість раз на рік у відпустку. Мав три автомобіля. Придбав маєток та дві квартири. Дівчини не мав. Працював кожен день без вихідних. Коли сім’ю створювати?
Життя Олега не вирізнялось фарбами. Він працював, віддавав зароблене сестрі, а вона витрачала гроші на маму, квартиру та продукти. Марина почала потайки складати гроші. Взимку купила собі шубу та нове взуття. Олег, останній раз, витрачав на себе гроші в шістнадцять років.
Коли нам виповнилось двадцять п’ять, ми зустрілись. Олегу постійно хтось дзвонив. Він телефон не брав. Після п’ятого дзвінка, друг вимкнув телефон. Мене переповнила цікавість. Вирішив запитати у друга, хто це такий впертий пів вечора дзвонить?
– Розумієш, Саш, я кинув сім’ю. – Моя нижня щелепа відвисла. Друг продовжував. – Розумію, мама хвора. За нею необхідний нагляд. Сестра теж втомлюється. Але, зрозумій, якби вона пішла на роботу, грошей вистачало б на сиділку, ліки, їжу і все інше. Моя сім’я користується мною. Ти помічав це?
Я кивнув. Друг продовжив виливати душу:
– Я працюю з дев’ятнадцяти років. У моєму життя ні разу не було дівчини. Мені вже двадцять п’ять. Окрім роботи та сім’ї, нічого не бачив. Я втомився так жити. Сестра живе у комфорті. Гроші приносять, проблеми вирішують – чудово влаштувалася! Я більше так не можу.
Я досі сидів шокований, але Олега розумів. Він дійсно забув про своє життя. Марина абсолютно здорова жінка. Руки, ноги на місці, але працює лише Олег. Не звинувачую його. Я не був у такій ситуації. Хто дав мені право засуджувати друга?
– Місяць назад, – знову заговорив друг, – я пішов з хати. Забрав речі і зник. З тих пір мені дзвонить сестра. Не хочу з нею говорити. Віднині – живу своїм життям. Хай роблять, що хочуть. Мене це більше не стосується.
Знову кивнув. А що ще я міг зробити?
