Валентино Петрівно, ви ж будете наглядати за хлопцями? Чи можна на вас розраховувати? Оленка, з надійним поглядом, прошепотіла до свекрухи.
Валентина з посмішкою глянула на внуків семирічного Арсеня та пятирічного Дмитрика, які вже спускали кеди в коридорі.
Звичайно, Оленочко. Не хвилюйся. Ми з дітьми чудово проведемо час.
Невістка кивнула, поцілувала синків у лоба і швидко вийшла. Валентина провела рукою по сірих волосках, акуратно зібраних у пучок, і повернулася до онуків. Арсен вже тягнув Дмитрика до кімнати, де стояв телевізор.
Бабусю, а можна мультики подивитися? закричав малюк.
Можна, любий. Спершу руки помийте і щось перекусіть. Я приготувала млинці, ваші улюблені, з творогом.
Хлопці радощами закричали і помчали в ванну. Валентина перейшла на кухню, де на плиті вже шипіла тарілка з золотавими млинцями. Готувати для внуків вона любила це давало відчуття корисності й важливості. Після виходу на пенсію три роки тому вона часто брала хлопців до себе, поки Оленка з Павлом працювали чи займалися своїми справами.
Валентина накривала на стіл, згадуючи, як вчора розмовляла по телефону з подругою Тамарою. Та переїхала до Одеси чотири роки назад, ближче до моря, а київську квартиру залишила дочці Алісі. Валентина Алісу не дуже любила дівчина виросла капризною, избалованою. У свої тридцять другий рік працювала то блогером, то ще якоюсь незрозумілою онлайнпрофесією, і заробляла досить, судячи по дорогому одягу та частим подорожам за кордон.
Бабусю, а сметана є? заглянув Арсен на кухню.
У холодильнику, сонечко. Сам дістанеш чи допоможу?
Я сам! хлопець гордо відчинив холодильник.
Вони поглинали млинці, обмочені сметаною, а Валентина розповідала про осінній ліс, про те, як у дитинстві ходила з їхнім дідусем збирати гриби. Дмитрик слухав, рот відкритий, Арсен задавав питання. Після сніданку онуки помчали дивитися мультики, а бабуся зайнялася миттям посуду.
Зазвонив телефон. Тамара.
Валю, привіт! Я в Київ на три дні. Завтра зайди до Аліси в гості, посидимо, побалакаємо. Скучила страшенно!
Валентина розвеселилася подругу не бачила вже більше року, спілкувалися лише по відеозвязку.
Тамаро, я б із задоволенням, але внуки в гостях. Оленка їх на вихідні залишила.
Тож візьми їх із собою! Квартира велика, місця всім вистачить.
Валентина задумалась. З одного боку, дуже хотілося побачити подругу, з іншого таскати дітей до чужих домівок не дуже зручно.
Добре, нарешті погодилася вона. Тоді попереджу їх, щоб поводились чемно.
Наступного дня Валентина одягла онуків більш урочисто Арсену синій светр із машинкою, Дмитрику зелену толстовку з динозавром. Сама накинула найкраще пальто кольору молочного кави, яке берегла для особливих випадків.
Хлопці, ми їдемо в гості до моєї подруги. Там живе її дочка, тетя Аліса. У неї багато дорогих речей, тому нічого не торкайтеся без дозволу, добре?
Добре, бабусю! хором відповіли внуки.
Квартира зустріла їх ароматом дорогих парфумів і блиском білих стін. Тамара обійняла подругу, поцілувала в обидві щоки. Вона схудла, загоріла південне сонце явно підійшло до вигоди.
Ох, Валю, яка ти молодча, що приїхала! Заходьте, заходьте. Аліса щойно вийшла, у неї справи.
Вони зайшли на кухню величезну, з островом посередині і барними стільцями. Онуки притиснулися до Валентини, озираючись навкруги. Усе тут виглядало крихким, дорогим скляний посуд, керамічні вазочки, білий технічний інвентар.
Хлопці, ось вам сік і печиво, Тамара виставила на стіл угощення. Можете вітальній кімнаті подивитися телевізор, там кабель, багато дитячих каналів.
Арсен і Дмитрик переглянулись, взяли по склянці соку і попрямували до вказаної кімнати. Валентина провела їх поглядом.
Не хвилюйтесь, там нічого, що можна зламати, махнула рукою Тамара. Розкажи краще, як живеш.
Подруги говорили про здоровя, про родичів, про ціни. Тамара скаржилася, що в Одесі влітку надто спекотно, Валентина що коліно болить під час дощу. Звичайна розмова жінок, яким давно за шістдесят.
Раптом з кімнати рознесе грохіт, а за ним зляканий плач Дмитрика. Валентина підскочила, перекинувши чашку з чаєм. Добігла до вітальні і застигла. На підлозі лежав ноутбук тонкий, сріблястий, з тріснутим навпіл екраном. Арсен стояв блідий, як мел, Дмитрик ричав, розмочуючи сльози по щоках.
Ми ми хотіли мультики включити пробурмав Арсен. Він був на дивані, ми думали, що можемо
Тоді повернулася Аліса. Побачила ноутбук, і обличчя її спотворилося від гніву.
Що тут трапилось?! Це ж мій робочий MacBook! Там усі мої проєкти!
Алісо, заспокойся, діти не навмисно Тамара намагалася стати між дочкою і переляканими хлопцями.
Не навмисно?! Мені байдуже! Це MacBook останньої моделі, я його місяць тому купила за двісті пятдесят тисяч гривень! Двісті! Пятдесят! Тисяч!
Аліса кричала так, що вуха Валентині затупіли. Дмитрик прижався до бабусі, всхлипаючи. Арсен опустив голову, намагаючись сховати сльози.
Я відшкодую збиток, тихо сказала Валентина. Пробачте, будь ласка. Діти нічого поганого не хотіли.
Відшкодуєте? Серйозно? Аліса виміряла її презирливим поглядом з голови до ніг. І коли? Чекати десять років, поки ви по пять тисяч з пенсії будете віддавати?
Алісо, зупинись! Тамара спробувала заспокоїти дочку, та та розвернулася до неї.
Це ти зупинись! Привела сюди цих цих малолітніх вандалів! Я працювала, у мене дедлайни! А тепер усе знищено!
Валентина обійняла онуків, притиснула їх до себе.
Підемо, сказала вона, намагаючись зберегти гідність. Я відшлю вам гроші, як тільки зможу. Дайте номер картки.
Аліса фыркнула, проте продиктувала номер. Валентина записала цифри в телефон тремтячими пальцями. Тамара провела їх до дверей, на прощання шепотіла:
Не ображайся, Валю. Вона просто на нерві, робота складна.
Валентина кивнула, хоча всередині горіло від приниження і образи. У метро онуки мовчали, притискаючися до неї з обох боків. Додому вона накрила їх супом, уложила спати.
Ввечері прийшли діти. Валентина, зібравшись з духом, розповіла про випадок.
Двісті пятдесят тисяч, повторила вона, дивлячись на невістку. Оленочко, можеш допомогти хоча б частково? Я розумію, діти розграбували, але
Оленка вислухала, підвищуючи губи. Її красиве обличчя з ідеальним макіяжем залишалося непроникним.
Валентино Петрівно, ви ж доросла людина. Якщо взялися наглядати за дітьми будьте добрі, несуйте відповідальність. Ви не встигли стежити за внуками ви і платите.
Слова невестки розрізали глибоко. Валентина перевела погляд на сина, який мовчки взував дітей.
Паша
Мам, Оленка права, він не підняв очей. Ти мала б уважніше стежити за хлопцями. Це твоя помилка.
Її сімя, найрідніші люди, згорнута розміром, попрощалася і пішла.
Валентина повільно пройшла до кухні, сіла за стіл. Пенсія девятнадцять тисяч гривень. Комунальні послуги сім. На їжу, ліки ще вісім. Залишалося чотири тисячі, які вона звичайно відкладає на подарунки внукам, на їх дні народження.
Кредит. Іншого виходу не було.
У банку молода консультанткадівчина кивала співчуттям, оформлюючи документи. Відсоток драконівський, виплати дванадцять тисяч на місяць протягом трьох років. Понад половину пенсії.
Валентина відправила гроші Алісі того ж дня. Та вона лише смайлик з піднятим великим пальцем надіслала у відповідь.
Минуло місяць. Онуків більше не привозили. Валентина дзвонила синові, та він відповідав коротко робота, часу немає, діти в садочкушколі. Потім зізнався, що вони вже не хочуть їхати до бабусі. Бо вона тепер не може купувати їм подарунки і готувати смачну їжу.
На день народження Арсена вона змогла купити лише недорогий конструктор. Оленка прийняла подарунок з виглядом, ніби їй протягнули щось непристойне.
Дякую, Валентино Петрівно. Ми вже купили йому приставку, отже
Тамара перестала відповідати на дзвінки. Через два тижні надіслала повідомлення:
«Валя, вибач, але через тебе я посварилася з Алісою. Вона зараз не говорить зі мною, каже, що я винна, бо запросила вас. Краще поки не спілкуватися».
Валентина сиділа у своїй маленькій кухні, глянувши на екран телефона. На столі лежали квитанції за електрику, за газ, за капітальний ремонт. І кредитний договір. У холодильнику пакет молока, хліб, трохи гречки. До виплати пенсії залишилась ще тиждень.
Сусідка Ніна Іванівна зайшла попросити солі, побачила Валентину і здивувалась.
Валю, чому ти така блідка? Захворіла?
Ні, все нормально. Просто втомилася.
А внуки? Давно їх у тебе не бачила.
Внуки все гаразд. Ростуть.
Ніна Іванівна пішла, а Валентина залишилася сидіти в темніючій кухні. Не ввімкнула світло економила. Десь за стіною грав телевізор, сміялись діти. А вона сиділа одна, ніктем не потрібна.
Раніше її цінували то внуків погодували, то на дачі допомагали, то на ранкових заходах у садочку приходили, коли батьки не могли. А тепер? Як тільки перестала бути зручною, вона одразу стала непотрібною.
