Не вийшло у вас гарно дітей виховати. Ось у Славка Микита
Спершу я не міг зрозуміти, чому мама почала перейматися саме мною. Колись здавалося, що в родині все добре, особливо в ті далекі дитячі роки. Вона часто ставила мене за приклад старшому брату, хвалила на кожному кроці.
Жили ми, як більшість наших сусідів у Житомирі: без зайвих статків, але й не бідували. Усе потрібне мали, а на щось значуще збирали разом. У сімї була навіть «Таврія», не нова, але на ходу. Якщо ламалася тато лагодив власноруч.
Коли брат Олександр вступив до Києва, витрат стало суттєво більше: оплатити навчання, знімати житло, годувати… Батьки ледве зводили кінці з кінцями, економили на всьому. Я бачив, як вони переживали, адже мені теж за два роки вступати.
Ще одну студентку з Києва не витягнемо, сказала мама. У нас у Житомирі теж університет є, вступай сюди.
Я так і зробив вступив у рідному місті, паралельно знайшов роботу курєром на вихідних і влаштувався офіціантом у кафе біля нашого підїзду. Вчився на бюджеті, на одяг заробляв сам, іноді навіть продуктовий пакунок додому приносив.
Молодець, сину, й в господарстві згодишся. Вчишся й працюєш. А Славко занадто зайнятий, у нього високі вимоги, багато вчитися треба, втомлюється…
Я теж ледь витримую: вдень працюю, вночі курсову пишу
Удома то й простіше, ночами ніхто не ганяє
Врешті, Олександр закінчив університет і залишився у Києві. До Житомира не захотів повертатися у столиці ж перспективи. Але постійної роботи не знайшов: пропозиції були не для «такої людини». Батьки й далі допомагали.
Треба ж йому зачепитися, потім підуть справи
Але справи не йшли. Олександр щось робив, якось крутився, аж поки не одружився з дочкою директора фірми, де проходив практику. Все сталося досить несподівано: дитина зявилася, квартиру купили її батьки, тесть влаштував на роботу й підвищив зарплату. Мамі нарешті стало легше.
Я теж одружився, але на простій дівчині із сусіднього села під Житомиром. Самі збирали на свій куток, і таки купили двокімнатну в хрущовці.
Народилась донька, а потім двійня хлопців, так що діти пішли до школи майже разом. Було втомливо, проте я не скаржився головне, всі здорові. Дружина тримала нас на плаву, діти допомагали по дому.
Через тридцять пять років батьки вирішили відсвяткувати річницю шлюбу. 25 і 30 років вони не святкували через постійні фінансові труднощі, а тепер вирішили час настав.
Славко з сином приїхали, невістка зайнята була, але вислала подарунок сертифікат на нову побутову техніку, порекомендувала їм посудомийну машину. Він усе організував поставив, налаштував. Увесь вечір мама тішилася, гостям показувала: «Після гостей руки не болять усе машина перемиє!»
Мій подарунок подорож на двох до Карпат із відпочинком на тиждень загубився на тлі захоплення технікою, хоча коштував дорожче, та й зусиль потребував більше.
Повернулися батьки відпочилі, подякували, але обмовились, що я кошти витрачаю не розумно мовляв, поїздка швидко минула, а посудомийка залишиться назавжди.
А далі почалося щось нове при кожній розмові мама згадувала про «успішного» Славка. Він у Києві живе, карєру зробив, квартиру має, дружину з «сімї», дитину неймовірну виростив.
Одна дитина! А розуму на трьох вистачає не всім. Їх же треба годувати та навчати! Це тепер просто, а далі? Ось Славко…
У Славка квартира з ремонтом та технікою пилосос сам прибирає, світло без вимикача вмикається, посудомийка є, їжу замовляють, прибиральниця приходить
Мамо, я сам все роблю, діти й дружина допомагають.
А ось Славко
Час минув, мої діти подорослішали, в університети в Київ не вступали, але отримали вищу освіту в Житомирі. І з цього приводу мама мала свою думку.
Не вдалося вам виховати дітей, нормальні б вони тоді були. А от Микита Славковий
Мамо, у нас хороші діти. У Микити свої непрості сторони, не все так гладко. Ми до них у гості їздили.
Не вигадуй, якщо з тебе нічого не вийшло, то й з дітей тим паче нічого не буде. Набідкали собі голову!
Так, мамо, з мене нічого не вийшло: робота гарна та не в Києві, чоловік порядний але не той, дипломи червоні але не столичні!
Квартира зі свіжим ремонтом, але ніхто нам не миє за гроші підлогу. Пилосос звичайний, посудомийку на себе й так не завантажиш!
Допомагаємо вам чим можемо, але не так, як Славко Він же навіть на ліки вам грошей зі столиці вислати не може витрат багато!
Він вибився у люди, а ти ніхто!
Одного разу Славко приїхав до Житомира. Мама подумала, що у відпустку, а зясувалося: назавжди. Його дружина подала на розлучення. З компанії тестя звільнили. У сина великі проблеми.
У Житомирі роботи не знайшов зарплата мінімальна, не київські масштаби.
Треба бізнес для сина відкрити. Він готовий. Не працювати ж йому інженером після столичних обсягів, сказала мама.
Вирішили робіть.
Треба допомога, гроші, кредит. Вам же нічого не треба, ви не кияни.
Славко вже теж не киянин. Час приземлитись.
То це тобі нічого не треба, а йому треба
Мамо, ми допомагаємо дітям та вам. Треба й авто оновити.
Авто почекає, гроші для Славка важливіші.
Я знаю, для вас він завжди перший. З моменту, як у Київ поїхав, усе змінилось. Я теж міг вступати до столиці, але навіть на місці ви мені не могли допомогти.
Дім ваш продали, щоб його відправити до Києва. Дім бабусі, спитали в нього гроші на машину. А для мене навіть коляску в борг не дали. До нього ми не їздили ночували в готелі. Невістка не мала бажання бачити родичів «з області».
Він вже не з нею й без житла лишився.
Авто розбили, Микита постарався.
Мамо, не хочу це обговорювати. Робота у Житомирі є, для нас зарплата пристойна, для нього дрібязкова.
Що йому давати? Гроші на бізнес, а потім на авто, потім на квартиру Якось дивно брати у злиденної сестри, яка ніким для вас вважалась!
Що ти так зі мною говориш?
Все гаразд, мамо. Тільки я зрозумів: для вас людина лише мій брат тому тепер хай він вам помагає. Його черга настала.
Богдане! Ти хочеш, щоб ми квартиру продали?! Ти розумієш, до чого нас підштовхуєш?
Якщо ви так вирішили не забудьте про себе бодай кімнату купити.
Так і сталося батьки продали трикімнатну, переїхали у стару однокімнатну на околиці міста. Решту грошей передали Славкові на «новий старт», з яким той поїхав у Київ. Що йому робити в нашому Житомирі?
Ніякого бізнесу не вийшло. А для мами Славко знову залишився тією ж самою «людиною». Через рік вона просила коштів уже й для ремонту квартири. Я допомагав, але на ремонт таки не дав.
Я знаю, що ця квартира знову дістанеться Славкові. Тож нехай він її ремонтує він же справжній «пан» у нашій родині!
Гроші у брата швидко скінчилися, і він знову оселився з батьками. Тісно розкладачка на кухні, немає де й сісти. Як кажуть у народі, батьки не на того робили ставку помилилися.
Ось таке життя вийшло. За всі роки зрозумів одне: ніколи не будуй своє щастя на чиїхось ілюзіях і не жертвуй найдорожчим, сподіваючись, що комусь пощастить більше. В житті завжди треба покладатись на себе та памятати, що добрі справи повертаються, навіть якщо цього спочатку не видно.
