Марія зібрала усі свої речі, взяла малих дітей та вийшла з дому, суmн0 поглянувши наостанок. Чоловік навіть не вийшов попрощатися. Одна лише свекруха якось нед0бре дивилась на неї.
— Не варто мене шукати, бо все одно не знайдете. І прошу вас, мамо, не дивіться на мене так! — наостанок промовила Марія.
Усе почалось пів року тому, коли Назар, чоловік Марії, серйозно захворів. У районній лікарні поставили страшний діагноз. Необхідно було зробити дорогу операцію закордоном. І хоча сім’я не бідувала, але таких грошей у них очевидно не було.
Назара усе село любило та поважало, адже той був відмінним столяром та завжди усім допомагав. У Марії не залишилось іншого виходу, ніж піти й просити допомоги в односельців. Жінці було дуже соромно та ніяково, але нічого іншого їй на думку не спадало.
Усі односельці погодились допомогти, кожен як міг. Дістали всі свої заощадження, багато хто телефонував дітям, які жили у великих містах та просили відправити гроші. Дехто, навіть, брав кредити, так хотів спасти життя чоловіку. Таким чином Марії вдалось назбирати потрібну суму. Усім було шкода Назара та його дружину, що попали у таке важке становище.
Проте доля виявилась милосердною до Назара. Провівши повторний огляд у столичних лікарів, виявилось, що діагноз був поставлений неправильно. Назару все ж потрібно пройти курс лікування, але він обійдеться у значно меншу суму, ніж ту, що озвучили районні лікарі.
Звісно, Марія була на сьомому небі від щастя — її чоловік здоровий. Але перед жінкою виникло питання — що робити з рештою коштів? Добре все обдумавши та зваживши, жінка прийняла рішення віддати їх на лікування якійсь хворій дитині. Проте Назар зі своєю матір’ю вирішили зовсім по іншому.
На радощах, Назар таємно від дружини придбав дороге авто. Чоловік не розумів, для чого віддавати абикому гроші, які й так призначались йому. Марії було страшенно соромно перед односельцям. Жінка довго переконувала Назара схаменутись та повернути авто, поки ще не пізно, але чоловік і слухати її не хотів. Через це подружжя стало часто сваритись. Свекруха, своєю чергою, була повністю на стороні сина, а невістку вважала дурною.
У той момент до Марії дійшло, що вона геть не впізнає цих людей. Чужі гроші настільки закрутили їм голови, що вони зовсім забули, що таке чесність та порядність. Марія усвідомила, що їй залишатись у селі не можна, адже їх сім’ю завжди буде спіткати лише ганьба.
Марія зібрала усі свої речі, взяла малих дітей та вийшла з дому, сумно поглянувши наостанок. Назар навіть і не поцікавився, куди вона прямує. Одна лише свекруха якось недобре зиркала на неї.
«Цікаво, чи залишилась хоч крапля совісті в цих людях? Ох, не думаю. І за що мені це все? Невже я заслужила такої долі…»
Марія мовчки вийшла за ворота. Ніхто і не думав її зупиняти. Ніхто навіть не поцікавився, куди ж вона піде з малими дітьми на руках…
— Не варто мене шукати, бо все одно не знайдете. І прошу вас, мамо, не дивіться на мене так! — наостанок промовила Марія, хоча й знала, що шукати її все одно не будуть.
Тільки село було на її боці. Йому було відомо всю правду. Ось тільки Марії від цього зовсім не було спокійніше…
