Не тих зустрічаємо, не за тих виходимо
Йти життєвою дорогою нелегко, і від долі не втечеш. У кожного своя доля, своя правда в цьому житті. Віра виросла у жіночому світі, де правили три покоління жінок. Звісно, царством це не назвеш, бо мешкали вони у звичайній хаті під Полтавою. Город, ліс, вода з криниці, худоба стільки турбот, що голова кругом.
Бабуся Фая жила у селі давно сама, рано овдовіла. Донька її, Марія, теж залишилася самотньою чоловік полишив, коли Вірі було лише два роки. Отак і склалася у них своя жіноча держава. Від малечку Віра знала, як видоїти корову, полоти буряки, а згодом навчилася готувати просту їжу.
Фаї було вже далеко за пятдесят, коли одного вечора вона повернулася з ферми, змучена й розгнівана:
Маріє, дочко, настала мені втома
Мамо, що трапилось? спитала Марія, й одразу підбігла онука Віра.
Просто нестерпно вже тягнути це все зітхнула вона важко, опустивши натруджені, жилисті руки на фартух. Чим ми гірші за інших, хіба не маємо права на краще життя?
А що ти плануєш, мамо?
А може, продамо хату і переїдемо до міста? Зібрала я за життя трохи гривень, купимо хоч якусь квартиру у Полтаві.
Бабусю, я згодна! аж підскочила Віра від радості, Я так хочу у місто, просто мрію!
Так і вирішили. У Фаї був брат у Полтаві Микола. Вони приїхали до нього.
Дам вам на перших порах кімнату, турботливо поралась його дружина. Обживетеся знайдете собі житло.
Рідня прийняла їх тепло. Марія одразу зайнялася пошуками квартири, Микола теж допомагав. Нарешті, знайшли однокімнатну хрущовку та перебралися туди.
Треба б у квартирі ремонт зробити, зітхнула Фая. Та всі заощадження у житло вклали. Нічого, згодом підлатаємо.
Мамо, та я на хлібозавод уже влаштувалася завтра перший день. Варто Віру влаштувати в школу ось-ось канікули скінчаться. Поряд тут школа є, мені по дорозі на роботу.
Гаразд, доню. Ми з Веркою самі підемо до школи в тебе ж часу тепер не буде
Віру взяли до шостого класу. Школа справді була поряд, дівчина світилася від щастя:
Бабусю, я дуже хочу вчитись у міській школі, я старанною буду, обіцяла онука.
Коли Марія повернулася після першої зміни, Фая поділилася новиною:
Мене взяли прибиральницею у школу, де Віра навчається. Попрацюю поки сила є, гроші потрібні.
Мам, може, вже відпочивала б? Пенсію ж маєш
Ні, дочко, поки здорова, підпрацюю трохи, та й на Веру в школі пригляну. Важко воно, все нове
Час ішов. Фая працювала у школі, їй подобалось: звісно, втомлювалася, та терпимо. Марія крутилася на заводі, Віра вчилася добре.
Закінчивши восьмий клас, Віра більше в школу не повернулася вирішила допомагати матері з бабусею. Розуміла: треба заробляти. Якось, проходячи повз ресторан, прочитала оголошення про вакансію мийниці посуду. Не довго думаючи, відразу пішла й влаштувалася.
Працювала старанно: і посуд мила, і на кухні допомагала то картоплі начистить, то їжу перемішає, поки кухарка відійшла. З дівчатами подружилася, а потім разом бігали ввечері на танці.
Мамо, я в клуб, повернуся пізніше, казала вона.
Гляди там, Верцю, з хлопцями обережно, не довіряй головою думай, бурчала бабуся.
Та я вже доросла, все розумію, віджартовувалась Віра.
Там, на танцях, вона й познайомилась із Толиком. Запросив до танцю і всю ніч не відходив.
Я тебе сьогодні проведу, сказав упевнено, і вона лише посміхнулась.
Стали зустрічатися. А невдовзі Толик повідомив:
Вер, мене забирають до війська. Чекатимеш? Листи писати буду.
Звісно, і я тобі теж писатиму, обіцяла Віра.
Провела його, писала листи, не пропускала жодного він теж відповідав. Обіцяв у відпустку приїхати за рік. Віра чекала Дочекалася. Зустрілися.
Привіт, Віро, як ти? Ще не встигла заміж вискочити? жартував Толик.
Обіцяла ж чекати ось і чекаю.
Ну-ну якось байдуже пробурмотів він, уникаючи її погляду.
Відпустка промайнула, Толик поїхав, а потім листи стали приходити рідше, і ті якісь короткі. А згодом і зовсім зникли.
Настав день, коли Толик мав повернутись із армії. Він приїхав, але Верi навіть не повідомив тоді телефонів не було. На танці не зявлявся. Віра лише здогадувалась, коли він мав бути вдома.
Повертаючись якось із танців, Віра з сумом спитала подруг:
Дівчата, хто знає куди подівся Толик? Може щось сталося? Я навіть не знаю, де батьки його живуть
Та йди спитай і з його жінкою водночас познайомишся, хмикнула подруга. Ой, наївна Одружився твій Толик ще в армії, жінку привіз із собою. Забудь ти його.
Не може бути Я ж його чекала, очі наповнилися жалем і образою.
Ти чекала, а він ні.
Якось зустріла його у парку випадково сидів на лавці так, як колись разом сиділи.
Привіт, Верочко, скочив, побачивши її.
Віра не зупинилась, а він поспішив її зупинити.
Пробач, Вір, я помилився Думаю про тебе, навіть уві снах приходиш. Не люблю свою жінку одружився, бо дитину чекає. Без тебе мені не справитися.
Віра подивилася йому у вічі:
Що ти від мене хочеш? Щоб я була запасним варіантом? Я не така! Ти обманув мене, виявився ненадійним. Живи сам, піклуйся про свою сімю без мене. Щастя тобі, Толику! поплескала його по плечу й пішла.
Віра й далі працювала в ресторані. Якось директор зауважив:
Віро, бачу, куховариш ти спритно їзжай у Полтавську область на курси кухарів, витягнемо тебе в майстри.
Дуже хочу! Готувати це моє.
От і стояла Віра, гарно вбрана, на пероні, чекала електричку до обласного центру. Вперше їхала сама, серце тремтіло. Повз йшла весела компанія хлопців співали під гітару, проводжали когось у відпустку.
Раптом один з них у військовій формі, підбіг до неї:
Дівчино, давай познайомимось. Я Юрко! А тебе як звати?
Віра, сказала несміливо.
Ти теж на електричку чекаєш? кивнула вона.
В цей момент налетіла електричка, і хлопець кинувся до своїх.
Дивний який Юрко Чого йому моє імʼя здалося? подумала вона.
Віра зайшла у вагон, зайняла місце біля вікна. Електричка рушила і тут над плечем:
От ти де! стояв Юрко. Слухай, часу мало, я в армії служу, а ти мені одразу припала до душі. Пропоную: обміняємось адресами, будемо писати. Ти куди їдеш?
На курси буду на повара вчитись, відповідає Віра.
Всю дорогу розмовляли, розповідали, як живуть. Помінялися адресами, розпрощались. Віра не мала особливих надій була обпалена Толиком. Та Юрко був ширший, щирий і веселий, не обіцяв золотих гір, але дарував спокій.
Писали листи майже рік. Юрко повернувся з армії і одразу прибіг до Віри за тією адресою, що лишила. Мала вона тоді вихідний зустрілись вони, аж серце пурхнуло. Віра зрозуміла: цій людині можна довіряти, не підведе.
Проминув час. Віра вийшла заміж за Юрка. Куховарила у ресторані, Юрко працював на заводі. Віра цінувала порядок, усе акуратно розкладала, попране, вигладжене, наїдки завжди на столі. Два синочки-близнючки ходили у садочок обидва чистенькі, доглянуті.
Та з чоловіком мала боротьбу: Юрко де що поклав там і кинув. Віра дорікала, збирала його речі, злилася. Та згодом зрозуміла треба інакше:
Тут потрібні ласка й мудрість.
Стала лагідною, вчила охайності словами й прикладом. Згодом Юрко вже залишав робочий одяг у сінях, ключі та інструмент складав до гаража, сміття не розкидав. І Віра раділа.
Все ж я зустріла і вийшла за того, хто мені судився всупереч словам бабусі, думала Віра.
Жила вона з чоловіком у злагоді багато років. Але одного дня Юрко не повернувся з роботи впав дорогою, серце не витримало. Ніщо не віщувало біди. Віра сумувала тяжко…
Залишилася сама, так само, як і її бабуся Фая доживала віку одна, її мати Марія теж була самотня. Тепер і Віра живе одна, хіба діти та онуки інколи провідають. Від свого призначення не втечеш така українська доля.
