**Щоденник Світлани Михайлівни: про колишню невістку та її «легковажне життя»**
Всередині мене гризе думка, як склалося життя мого сина та його колишньої дружини. Що сталося з Олею після розлучення, я називаю не інакше як «безвідповідальною дурістю».
— Син кинув Олю з дитиною, так, я його не виправдовую. Хоча в серці матері все одно болить за нього. Одружився швидко, на першій любові — Марійці, з якою ще в університеті зустрічався. Тоді, поки він служив, вона за його друга вийшла заміж. А тепер розлучилася, син з нею зіткнувся в супермаркеті — і все, закрутилося знову. У них вже й спільний син народився. У нього, здавалося б, усе добре.
Олю він зустрів після армії. Працювали разом. Швидко одружилися, народилася Софійка. Спочатку здавалося — сім’я міцна. Але потім, мабуть, стара любов взяла гору.
Розлучення пройшло тихо, без скандалів. Сін пішов, залишивши колишній дружині квартиру, меблі, усе. Забрав лише свої речі. Оля повела себе гідно, не заважала ні батькові, ні мені спілкуватися з Софійкою.
— Але те, що вона витворяє після розлучення — це просто не укладається в голові, — хитає головою Світлана Михайлівна.
Сусідки, звісно, одразу зацікавилися:
— Що, п’є? Гуляє? Чоловіків приводить?
— Ні, — кривиться Світлана Михайлівна. — Вона не п’є, і вона не з тих, що бігають за чоловіками. Але поводиться так, наче в неї все в житті чудово. Завжди весела, постійно з кимось зустрічається — то на дачу, то в похід, то в гостях. Ніби це не вона залишилася після розлучення з дитиною, а він!
Оля бере Софійку скрізь із собою. Каже, що свіже повітря корисне, що дівчинці потрібне спілкування, що подруги теж з дітьми. А мене це дратує:
— Хто знає, хто ще на цих пікніках буває? Чоловіки? Такі ж розведенки? Алкоголь? Сигарети? Дитина все це бачить, чує. Що це за виховання?
Я впевнена — з онукою мені було б краще:
— У мене вона б їла домашній борщ і ходила до театру. А не блукала по подругах.
Я намагалася вплинути на сина, щоб він поговорив із колишньою дружиною:
— Скажи їй, нехай порядок у вихованні буде. Софійка — і твоя дочка теж. У тебе нова сім’я — добре. Але донька не повинна рости в цьому безладі.
Син лише плечима знизав:
— Мамо, я не маю права втручатися. Це я розбив сім’ю. Вона сама знає, як жити.
Він платить аліменти, бачиться з дочкою, коли Оля сама привозить її до мене. А ось у їхньому домі мені довго вже не раді:
— Усе якісь справи, усе немає часу. Я, каже, зайнята. Але певно, просто боїться, що я їй правду в очі скажу. Може, вже нового чоловіка знайшла. А раптом він Софійку кривдить?
Нещодавно Оля відверто сказала мені по телефону:
— Якщо ви й надалі лізтимете в моє особисте життя, то Софійку до вас водити не буду. Бачитиметеся раз на місяць у парку. І взагалі, будьте вдячні, що я не заважаю спілкуванню. Інша на моєму місці давно б усіх посилала, після того як ваш син мені зрадив і пішов до іншої. А я заради доньки стримуюся.
Я обурена:
— Уявіть, ще й на мене ображається! Я, значить, для онуки душу кладу, а вона мене виставляє винною!
— Що ж мені робити? — скаржуся подругам. — Невже не можна хоча б слово сказати, якщо щось не подобається? Чи я вже ніхто? Може, поговорити з її матір’ю? Колишньою свахою? Нехай повчить свою доньку. Не для того я сина ростила, щоб потім дивитися, як моя онука росте в цій легковажності.
Що скажете, дівчатМоже, мені варто зрозуміти, що Оля — гарна матір, і просто хоче, щоб її донька була щаслива, а не виховувалась у гнітючій атмосфері моїх побоювань.
