ДУРЕХА
Усі вважали Ганю дурехою. З чоловіком вона прожила вже пятнадцять років. Мали двоє дітей: Лук’яні чотирнадцять, а Богданкові сім. Чоловік її, Валерій, гуляв, як на базарі навіть не криючись. Перший раз зрадив просто на другий день після весілля з офіціанткою запамятовується, як перше щастя. А далі й не злічити тих його походеньок. Подруги хлопали очима і ледь не за руку тягли відкрити очі, але Ганя лише усміхалась і мовчки варила свій борщ.
Ганя працювала на іграшковій фабриці бухгалтерищею. Зарплатня, зі слів курці на сміх, а роботи хоч греблю гати, ще й носять мішками, а не грошима. Навіть у неділю не завжди вдавалося відпроситися. Ну а під час звітів взагалі могла й ночувати на роботі, лиш батьківщина мамою не кликав.
Валерій заробляв наче непогано. Але господиня з Ганки була, як із пляшки пощастить зібрати трішки копійок, а холодильник все одно кусає порожнечею, в найкращому разі борщ зі вчорашньою котлетою на макаронах. Так і тягнули ті часи. Гулящого Валерія всі впізнавали в місті тут і там з новою симпатією. А додому він часто повертався, як той прапор без фарби сухий і блідий.
Ох і дуреха ж ця Ганка, хитали головою сусідки, як вона того ловеласа терпить, ой леле!
У день, коли Богданкові стукнуло десять, чоловік зявився вдома і як з рушниці: Я, мовляв, улюбився і родина вже не для мене.
Ганю, без образ, але я подаю на розлучення. Ти, як та рибка холодна й мовчазна. Була б хоч господинею путящою, а то ані того, ані сього.
Та й добре, згідна я на розлучення, тільки й сказала вона.
Валерія ледь зі стільця не змело. Чекав, що зараз проллються крокодилячі сльози, будуть крики, істерики, шампанське по стелі. А тут спокійнісінько.
То пакуй речі, я заважати не буду. Ключ залиш під килимком, завтра повернусь.
Ганя на це лише весело косо глянула: щось тут не те, подумав Валерій, але швидко переключився на яскраві образи нового життя без дітей, без галасливої дружини.
Наступного дня вернувся додому з новою пасією. Засунув руку під килимок ключа ані сліду. І настрій одразу зіпсувався.
Та нічого, замки нові поставлю!
Втім, ключ у нову шпарину не ліз. Не довго думаючи, дзвонить у двері. Двері відчиняє кремезний мужик у домашніх капцях та халаті, видно господар домівки.
Тобі чого, земляче?
Та це мій дім!
Ну-ну Документи є? Якщо маєш показуй.
У Валерія з собою, ясна річ, нічого не було. Мужик йому дверей не відкрив. Тут згадав, у паспорті ж має бути прописка. Почав лихоманково його шарити, аж нарешті знайшов.
Ось, подивіться! Тут моя прописка!
Господар нехотя узяв, покрутив сторінки й, з презирливою посмішкою, повернув паспорт назад.
А ти коли востаннє дивився сюди?
Валерій, відчувши щось не те, розгорнув на прописці а там два штампики: один прописка, другий виписка, і ще два роки тому.
Як це могло статися? Сперечатися з амбалом не став, вирішив дочекатися Ганю біля проходної. Та й тут невдача вже рік вона тут не працює! Донька десь за кордоном навчається, а син А син ще минулого року перевівся в іншу школу. І дані другому татусю секрет.
Виснажений і розбитий об усі боки, Валерій сів на лавку: Як же так? Ганка тиха, безпомічна і тут отаке влаштувала? Як вона взагалі квартиру продала? Ну нічого, далі розбереться в суді. Через тиждень розлучення.
На суді прийшов злий, налаштований викрити аферистку. А тут правда вилізла, як макітра з борщем. Він сам два роки тому своїми рученьками підписав Генеральну довіреність на Ганю. Бо тоді йому позустрічалася квітуча Ельвіра така, що забував, де живе. Ганя й тоді пристала: доньці для вступу треба документи, папери без чоловікової підпису не можна. Порадився Валерик з адвокатом підпиши довіреність, та й спокій отримай.
Ось так він лишився й квартири, і майна, і діточок усе своїми руками. Коли стало відомо, що тепер він мужик без хати, Ельвіра зникла як дим над річкою.
Ну й нехай, зло подумав Валерик, подасть на аліменти фігу їй покажу! Оце вже точно її провчу!
Та й тут не втікло щастя отримує повістку не на аліменти, а на оспорення батьківства. Оказія: обидві дитини у Ганусі від іншого.
Так, ще в день весілля Ганя побачила чоловіка з офіціанткою. Мізки їй тоді коротнуло, сама не памятає, що й як. Мстити вирішила по-своєму: зрада за зраду. А далі почала примножувати копійчину. Все, що Валерик давав їй на господарство, відкладала в банку під домашнім диваном. Вдома порожньо, діти ж ситі та одягнені у бабусі.
Мати Ганусі тільки голівкою хитала, вмовляла:
Помста тебе знищить, дурненька, і дітям мозок переплавить!
Але Ганя, як пятачок до калюжі не звернула зі стежки. ДНК-аналізи зробила, хоч і так знала, хто тато діток.
Оце й був найсильніший удар для Валерія! Втратити квартиру дрібниці, а от знати, що ростив не своїх дітей це вже мама дорогенька!
Тож майте на увазі: зневажена українка страшна сила. Як ображена, то спасу не буде нікому!