Другий день мандрую потягом крізь простори України. Пасажири вже встигли познайомитися, разом сьорбати міцний чай, розгадувати кросворди, ділилися вже найпотаємнішим. У потягах завжди виникає особливий настрій люди з не знайомців перетворюються на довірливих співрозмовників. Я сиділа на боковому сидінні, а в сусідньому купе три літні жіночки ділилися секретами вареників та обговорювали, як краще в’язати шкарпетки пяткою. Потяг проминав міст над широким Дніпром, за вікном блакитне небо, то теплий сонячний весняний день. З одного берега над гладдю води здіймалася білосніжна церква із золотими банями, а на пагорбі переливалися на сонці хвилі шовкової трави.
Жінки притихли, одна із них перехрестилася.
Ой, послухайте, озвалася її подруга, така в мене історія є. Вірте чи не вірте ваша справа.
Сталося то кілька весен тому. Живу я сама ні діток, ні чоловіка, вдовою вже років багато. Наше село, хоч і невелике, простягнулося на два береги річки. Щоб у крамницю чи на пошту дістатись, треба місточком перейти. Того ранку брат подзвонив, каже: «Їду в справи у ваше округ, хочу завітати, давно тебе не бачив». Я зраділа, як дитина! Бачились з ним хіба років з пять тому.
Думаю, збігаю до магазину, куплю щось смачненьке, муки, цукру спечу пиріг, зустріну дорогого гостя. Швиденько накинула кожушка, застібати не стала, лиш запахнулась, накинула чоботи й помчала. Діставшись до річки, зупинилась до моста бігти в обхід, а може, краще через лід перебігти? Вночі ще тримають морози, а день теплий уже. Десь біля моста сиділи рибалки. Подумала: «Якщо здорові чоловіки з снастями сидять і не провалюються, то вже я, худенька, точно проскочу».
Обережно спустилася на крижину. Крок-другий лід наче тримає. Думаю, швиденько перебіжу, тут річка неширока, кутком завертає.
Ви не уявляєте, говорить жінка, якесь відчуття порожнечі, коли лід раптом під ногами зникає. Немов холодною водою всередині все обпекло, повітря вирвалося з грудей з коротким зойком І все. Хапаюся руками за кромку, а лід тріщить, ламається знову під воду. Кожушок тягне на дно як добре, що не застібнула! Скинула його, стало легше виринати. Дуже страшно дертися на лід, а він знову з хрустом ламається. Голосу немає, крику не чути
Бачу: на березі моя сусідка стоїть, дивиться просто на мене. Подала їй знак рукою, мовляв, поклич рибалок. А вона, тільки глянула розвернулась і пішла геть. «Ото все, думаю, кінець. Прийде брат, а сестри не знайде». Зробила останнє зусилля лід знову не витримав.
Та раптом звідкись взявся чоловік. Поруч ні душі не було! Він ліг на лід, простягує мені руку:
Іди до мене! Давай, ти впораєшся!
Де взялися сили не знаю. Але тут і під ним лід затріщав. Тоді він побіг до берега, одним махом вирвав молоденьку берізку, знову ліг і подає мені ту берізку, гукає:
Хапайся за корінь, тримай міцно!
Ті гілки вже вкриті льодом, руки зісковзують Але він обережно витягає мене, як репку. Лежу, а сльози вже горошинами застигли на щоках. Чоловік нахиляється:
Ну що, живеш, матусю? питає.
Кивнула, а сказати не можу Він лише всміхається:
Слава Богу. Йди додому, не бійтеся: хворіти не будете.
Я сльози витерла, підвелася глянула, а його вже нема. Куди ж подівся? Аж бачила, як рибалки сюди поспішали.
Один із рибалок провів мене додому. Переодяглася, випила гарячого чаю. Ну а що робити: гість же їде треба йти до магазину. З цього разу перейшла через місточок, підійшла до крамниці а біля порога стоїть та сама сусідка, хреститься, дивиться, як на покійника.
То ти жива? вигукує.
А ти чого не допомогла? відповідаю.
Та я подумала: якщо підійду сама провалюся, все одно до рибалок не встигну. Як доля вже то не втечеш А ти, бач, вибралася. Ну й добре.
Брат ночував тільки добу, нічого я йому не сказала. Потім обходила усе село розпитувала, хто ж той чоловік. Та точно знала не наш, не з наших, одяг у нього чужий, чи то накидка, чи то плащ з капюшоном. У нас навіть приїжджих рідко не впізнаєш. Але цього чоловіка, здавалось, десь бачила, та де не могла згадати. Пішла я до храму в сусідньому селі поставити свічку за дивовижний порятунок.
Зайшла до церкви і аж завмерла: на іконі дивиться на мене той самий чоловік Святий Миколай. Прямо як був, і в плащі, і з тим же поглядом. Я на коліна впала перед іконою, довго потім із священником говорили. Таке ось чудо: і справді жодного разу не захворіла відтоді, навіть не чхнула.
Отака моя пригода, закінчила жінка свою розповідь. Вірите добре, ні що ж, кожному своє, але щастя й здоровя вам, дівчата.
