Відчиняй, ми вже тут
Соломійко, це тітка Катерина! голос у слухавці звучав з такою показною радістю, що мороз йшов по шкірі. Ми наступного тижня будемо в Києві, треба документи оформити. Перебудемо у тебе, тиждень, може два, гаразд?
Соломія ледве не вдавилася чаєм. Без «добрий день», без «як справи» просто перебудемо. Не «можна», не «чи тобі зручно». Перебудемо. Крапка.
Тітко Катю, Соломія старалася, щоб голос звучав ввічливо, приємно чути. Та щодо проживання Може, допоможу знайти готель? Зараз є непогані, не так вже й дорого.
Який ще готель? тітка озвалася так, наче племінниця сказала щось неймовірно дурне. Нащо гроші марнувати? У тебе ж трьохкімнатна від батька лишилась! Ціла квартира для однієї!
Соломія заплющила очі. Почалося…
Це моя квартира, тітонько.
Твоя? у голосі відчувалася гострота, що різала слух. А батько твій він чий був? Чи не з нашого роду? Кров не вода, Соломіє. Ми тобі не чужі, а ти нас виганяєш, як непрошених!
Я нікого не виганяю. Просто у мене не вийде прийняти вас.
А це ще чому?
«Бо минулого разу ви перетворили моє життя на пекло», подумала Соломія, але сказала інакше:
Обставини, тітко Катю. Не зможу вас прийняти цього разу.
Обставини! тітка вже не приховувала нервів. Три кімнати стоять порожні, а в неї обставини! Твій батько ніколи б сімю за поріг не виставив. А ти вся в матір, така ж
Тітко
Що тітко? Ми приїдемо в суботу, опівдні. Андрій і Тарас зі мною. Встрінеш нас нормально.
Кажу ж не можу.
Соломіє! голос став жорстким, наказовим. Це не обговорюється. В суботу будемо.
У слухавці загули короткі гудки.
Соломія повільно поклала телефон на стіл. Посиділа хвилину, дивлячись в одну точку. Потім важко зітхнула і притулилася до спинки стільця.
Так і завжди.
Два роки тому тітка Катерина вже «гостювала». Приїхали вчотирьох, обіцяли на три дні залишились на два тижні. Соломія й зараз памятає ту темряву: Андрій, чоловік тітки, розлягався на її дивані в черевиках, клацав пультом до світанку. Тарас, їх син двадцяти трьох років, тягав їжу з холодильника і жодного разу не помив тарілку. А тітка Катерина царювала на кухні, критикувала все від фіранок до «неправильної» плитки.
Коли вони, нарешті, зїхали, Соломія виявила прожог на кріслі, побиту полицю у ванній і якісь дивні плями на килимі у вітальні. Про гроші ніхто й слова не промовив. Ні за їжу, ні за комуналку, яка за два тижні набігла чимала, не дали й копійки. Просто зібрали сумки і поїхали, кинули наостанок: «Дякуємо, Соломійко, ти справжня господарочка».
Соломія потерла скроні.
Ні. Хватить. Шуміть хоч цілий рік про батька і родину, але двері цього разу залишаться зачинені.
Вона відкрила телефон і знайшла сайт з готелями. Потрібно підшукати пристойний, зручний варіант. Скинути адресу і чітко пояснити це все, чим вона готова допомогти.
Якщо не зрозуміють це вже не її клопіт.
Два дні пройшли у благословенній тиші. Соломія працювала, гуляла ввечері, готувала затишні вечері для себе і майже переконала себе, що дзвінок тітки був дурним сном. Хто зна, може передумають. Може знайдуть інших рідних, на котрих можна сісти й ноги звісити.
Телефон задзвонив у четвер під вечір. На екрані «Тітка Катерина», і десь всередині холодно стислося.
Соломіє, це я! бадьорий голос вкотре порушує спокій. Завтра приїжджаємо, потяг прибуває на другу. Зустрінь нас і стіл накрий людям з дороги треба поїсти нормально!
Соломія повільно сіла на край дивану. Пальці білий на корпусі телефону.
Тітко Катю, вона говорила розділяючи кожне слово, я вже сказала. В квартиру вас не пущу. Не приїжджайте.
Та облиш ти! тітка засміялася, як після поганої шутки. Чудиш, та й годі. Не пущу, пущу Ми вже квитки купили!
Це ваші проблеми.
Соломіє, ти що? почулося здивування, а далі звичний напір. Ти сімя чи хто? Родині треба допомагати це святе!
Я нічого нікому не винна.
Як це не винна! Твій батько, царство йому небесне
Тітко, досить про батька. Я сказала «ні». Це останнє слово.
Тітка голосно, показово, ніби перед дитиною, видихнула:
Соломійко, твоє «ні» нікого не хвилює, розумієш? Ми родина. А ти характер показуєш, ніби ми для тебе чужі. Завтра о другій, не забудь!
Кажу ж
Все, обіймаю, до зустрічі!
Гудки…
Соломія мовчки дивилась на темний екран. Всередині закипало щось гаряче, зле, що розпирало груди. Вона кинула телефон на диван і ходила кімнатою туди-сюди, як звір у клітці.
Значить, її слова нічого не важать. Прекрасно. Просто чудово.
Вона різко зупинилася.
Тримайте ширше кишені, шановна тітко.
Соломія знову взяла телефон і знайшла контакт «Мама».
Алло? Соломійко? мамин голос був теплий і трохи здивований. Щось трапилось?
Мамо, привіт. Я до тебе хочу приїхати. Завтра. На тиждень, може більше.
Пауза.
Завтра? Доню, ти ж місяць тому була
Знаю. Але мені дуже треба. Я з дому працюю, мені все одно, звідки. Приймеш?
Мама ще трохи помовчала, і Соломія майже бачила, як вона хмуриться, намагаючись зрозуміти.
Звісно, приїжджай. Я завжди рада тобі, знаєш же. Все добре з тобою?
Так, мамо, все нормально. Просто скучила.
Вона завершила дзвінок і ледь усміхнулась. Завтра до обіду тітка Катерина з сімєю стоятимуть перед зачиненими дверима. Можна скільки завгодно дзвонити, грюкати, скандалити на весь підїзд а господарки не буде вдома. І не в магазині, і не в гостях в іншому місті, за триста кілометрів.
Соломія відкрила додаток із квитками. Поїзд ранній, шоста сорок пять. Ідеально. Поки тітка добереться, вона вже питиме чай на маминій кухні.
Кров не вода, та й рідні мають знати, що «ні» це теж відповідь.
У поїзді Соломія слухала стукіт коліс і думала, яке ж буде обличчя у тітки перед зачиненою дверима. В очах хилилося до сну, голова гуділа, зате на душі було спокійно.
Мама зустріла її на пероні обійняла міцно й забрала додому. Нагодувала налисниками з сиром, напоїла чаєм, і погнала спати.
Потім поговоримо, сказала вона, забираючи чашку. Спочатку відпочинь.
Соломія провалилася в сон, ледве торкнулася подушки.
Прокинулась від пронзливого дзвінка. Рука намацала телефон на тумбочці, очі повільно сфокусувалися на екрані «Тітка Катерина».
Соломіє! тітка кричала так, що довелося відсунути слухавку. Ми під твоєю квартирою вже двадцять хвилин! Чому не відчиняєш?!
Соломія сіла на ліжку, потерла обличчя рукою. За вікном сонце вже сідало проспала півдня.
Бо мене там немає, відповіла і посміхнулась неприховано.
Що означає «немає»?! Де ти?!
В іншому місті.
Тиша. А потім вибух:
Ти зовсім обнагліла?! Знала, що ми приїдемо, і втекла?! Як ти могла?!
Дуже просто. Я попереджала, що не впущу вас. Ви не послухали.
Як ти смієш! тітка задихалася від злості. У тебе ж, напевно, ключі є у когось! У сусідки, у подруги! Подзвони хай принесуть! Ми й без тебе проживемо, не маленькі!
Соломія застигла. Оце номер. Оце нахабство.
Тітко, ти серйозно?
Абсолютно! Ми з дороги, виснажені, а ти цирк влаштовуєш!
Я не збиралась жити з вами. І тим більше пускати у квартиру без мене.
Та ти!..
Двері кімнати рипнули. На порозі стояла мама в халаті, зі скуйовдженим волоссям, з прищуреними очима. Мовчки простягнула руку, і Соломія, сама не знаючи чому, віддала їй телефон.
Катерино, мамин голос був холодний, мов сніг, це Віра. Слухай мене уважно й не перебивай.
З трубки чулося незрозуміле бурмотіння.
Юрко терпіти тебе не міг, спокійно сказала мама. Всю життя терпіти не міг. Я це знаю краще за всіх. То чому ти чіпляєшся до його доньки? Що тобі треба?
Соломія чула, як тітка намагається щось сказати, лузає словами.
От і добре, різко відрізала мама. Більше Соломії не дзвони. Ніколи. Вона знає, до кого звернутися по допомогу і це точно не ти. Все, розмова закінчена.
Вона вимкнула дзвінок і вернула телефон доньці.
Соломія дивилась на маму, ніби бачила її вперше.
Мамо Ти Я тебе такою не знала.
Мама хмикнула, поправила халат:
Це твій батько мене навчив. Казав з Катериною тільки так треба. Раз гарно гаркнеш потім навіть вулицею обходитимуть роками.
Вона раптом усміхнулась, і зморшки на обличчі розбіглися промінцями:
Працює й досі, уявляєш?
Соломія розсміялася голосно, від душі, ніби скидаючи весь тягар останніх днів. Мама підхопила сміх.
Ладно, махнула на кухню, підемо чаю попємо. Ти мені все розкажеш, як слід.
***
Рідним треба допомагати, якщо відчуваєш турботу і повагу. Але інколи слід нагадати повага починається із власних меж, а слово «ні» теж має силу. Той, хто не цінує твою доброту, не заслуговує твого дому.
