Не сперечалася і програла
Марія Петрівна акуратно розставила тарілки на столі, поправила серветки і знову глянула на годинник. Чоловік мав повернутися з роботи за півгодини, а отже, час ставити котлети на сковороду. Картопля вже готова, салат нарізаний, хліб покладений рівними скибками. Усе як треба, усе як він любить.
Мамо, можна я сьогодні до Оленки піду? У неї нові диски привезли з Києва, гукала з кімнати вісімнадцятирічна донька Соломія.
Ні, Соломійко, тато скоро прийде, треба вечеряти всією родиною, відповіла Марія Петрівна, не обертаючись. Пізніше підеш.
Та що за дитячий сад! Мені вже вісімнадцять! обурилася дівчина, але далі не сперечалася. Знала, що мати все одно не відступить від своїх правил.
Марія Петрівна усміхнулася. Вісімнадцять це ще дитина. Ось вона сама у вісімнадцять вже була заміжньою, а Соломія досі як мала. Але, може, так і краще. Хай довше побуде донькою, а не чужою тіткою.
Двері грюкнули, і в хату увійшов Богдан Іванович. Опудалий чоловік з сивиною на скронях, стомлений, але задоволений. Робота на будівництві виснажувала, але приносила гарні гроші, а це головне.
Привіт, любов, він чмокнув дружину в щоку. Щось смачно пахне.
Котлети твої улюблені робила, із свинини та яловичини пополам, посміхнулася Марія Петрівна. Сідай, зараз усе подам.
А Соломія де?
У кімнаті, зараз покличу. Соломійко! Тато прийшов!
Дівчина вискочила з кімнати, обняла батька.
Тату, а можна я після вечері до подруги піду? Там такі цікаві фільми привезли…
Богдан Іванович насупився.
Які фільми? Не треба дивитися всяку західну дурню, а за навчанням слідкуй. Університет скоро, готуватися треба.
Та тату, це не дурня, звичайні фільми…
Сказав не можна, значить, не можна! підвищив голос батько. Маріє, ти що її не виховуєш? Зовсім розпустилася!
Марія Петрівна поспішно втрутилася:
Ну що ти, Богдане, вона просто молода, цікава. Соломійко, сідай їсти, потім поговоримо.
Вечеря пройшла у відносній тиші. Богдан Іванович розповідав про роботу, про те, що начальство знову підвищило вимоги, а премії скоротило. Марія Петрівна підтакуювала, підкладала чоловікові котлети, наливала чай. Соломія мовчала, зрідка піднімаючи очі від тарілки.
Мати, а що сусіди кажуть про Ковальових? раптом запитав Богдан Іванович, доїдаючи останню котлету.
А що про них казати? Живуть тихо, не галасують.
Та ні. Чув я, що Ковальова якусь роботу знайшла, в офісі тепер сидить. А Коваль дома з дітьми возиться.
Марія Петрівна обережно поставила чашку на блюдце.
Ну і що в цьому поганого? Може, так їм зручніше.
Як це зручніше? обурився чоловік. Чоловік має родину годувати, а не вдома няньчитися! А жінці місце біля плити та з дітьми. Це неправильно, не по-нашому.
Але ж якщо вона більше заробляє…
Жодних «але»! ударив кулаком по столі Богдан Іванович. Порядок у родині має бути! Чоловік голова, жінка помічниця. І точка!
Марія Петрівна тихо кивнула і почала прибирати зі столу. Сперечатися з чоловіком вона ніколи не вміла та й не хотіла. Навіщо сваритися, коли можна просто мовчати? Зрештою, можливо, він і правий. Ось вона сама все життя вдома сидить, і нічого, живуть нормально.
Соломія по
