Я й досі не розумію, чому стала його дружиною.
Це було багато років тому, коли ми нещодавно одружилися. Я вірила, що чоловік кохає мене несамовито. Все здавалося очевидним, проте одне дивне і незвичайне випадок змінило все моє уявлення. Мова йде не про зраду це щось глибше й загадковіше.
Мабуть, все так сталося тому, що я йому надто довіряла. Я підносила його, любила без меж і пробачала всі провини. Він звик до цього, став впевненішим і майже завжди був переконаний у власній незамінності. Напевно, думав, що варто йому лише пальцем кивнути кожна жінка стане йому до ніг. Серед інших він не мав особливої популярності Хтось інший навряд чи б терпів його поведінку. Мене ж він мав за тиху підтримку і захист.
Перед шлюбом він дуже хотів побути сам і поїхати у подорож, підготуватися до спільного життя. Я нічого не могла змінити, тому прийняла це його бажання та дозволила відпочити на власний лад.
Згодом розповів мені, як вирішив втекти від міського шуму, без телефона й без інтернету. Сам поїхав у Карпати, милувався природою і буяв у тиші. Я ж залишилась вдома, з тривогою в серці чекала на його повернення, рахуючи хвилини і шалено сумуючи.
Через тиждень він нарешті повернувся. Я думала, що це найщасливіший день у моєму житті. Прийняла його з усією теплотою свого серця, приготувала найсмачніші страви борщ, вареники, узвар.
Вже наступного дня помітила щось несподіване: він часто вибігав у коридор або в іншу кімнату, а згодом почав покидати квартиру під різними приводами по кілька разів на день. Одного разу, коли я йшла до крамниці, випадково зазирнула в поштову скриньку. Там лежав лист, нічим непримітний. Адресований мені від нього. Відправлений ще під час його відсутності. Але те, що було всередині, наче камінь, упало мені на серце. Він пише:
«Доброго дня. Не хочу тебе більше обманювати. Ти не та, з ким я хочу йти по життю. Не готовий провести з тобою майбутнє. Нашого весілля не буде. Пробач мене, не шукай і не дзвони. Я не повернуся.»
Коротко, просто і боляче
Лише зараз я зрозуміла, що він увесь цей час перевіряв поштову скриньку. Я мовчки знищила той лист, так і не сказавши йому нічого. Він не здогадався, що щось трапилось. Але як можна жити поруч із людиною, котра не бажає бути поруч? Навіщо він взяв шлюб і грав роль щасливого чоловіка? Що змусило його приховувати правду й приховувати себе самого?
