Часто Таїса згадує свою дорогу життя, ніби блукає у вечірньому тумані, перейшовши химерний місток у пятдесят років, де час стає розмитим і невагомим. Не була її доля сімейною казкою, і все через чоловіка Юрія. Колись у юності вони зійшлися за покликом серця, навіть сміялися разом квітневим дощем, а от коли зміни скрались у Юрка, вона не зловила ту мить, ніби він перетворився на чужого тіньового гостя.
Жили у селі, у домі свекрухи Анни, де яблука восени падали майже без звуку. Таїса старалася вести все до ладу і мир у хаті, і шану до Анни. Свекруха відповідала врожайною теплотою, а мами Таїси мешкала у сусідньому хуторі з меншим сином, частенько хворіла, як і трави на полі після граду.
— Анно, як ти то витримуєш свою невістку Таїсу? шепотіли перепелині жінки біля криниці чи у сільмазі або просто на стежці серед лопухів.
— Що вам сказать, про Таїсу злого ні слова шанівна вона, все робить, господарство у її руках, мені допомагає, відповідала Анна, наче відмахувалась від мошок.
— Ага вже, у вас і мир, і згода, ніколи ж такого не бувало, щоб свекруха хвалила невістку, не вірили односельчанки, мружачись на сонце.
— То ваше діло, і йшла далі Анна, як у воді відблиск.
Таїса народила донечку Варвару, і цей день був мов теплий вітер. Не обійтись без тих веселих слів свекрухи:
— Ото ж, дивись, Варвара точнісінько в мене вдалася! раділа Анна, знаходячи свої риси, а Таїса сміялася, для неї всі діти як нові весни, неважливо, на кого схожі.
Через три роки народився синок Дмитрик. Знову домашній гомін, теплі клопоти. Юрій працював, Таїса з дітьми, а Анна допомагала, як могла. Жили тихо, як у пісні, навіть краще за інших мов у шовковій павутині, бо Юрко не пив, як сільські чоловіки, що блукали після клубу. Деякі жіночки знаходили своїх чоловіків у бурянах, тягнули додому, сварилися на всі голоси.
Вже була Таїса вагітною втретє, а тут райдуга розсипалась дійшли чутки, що чоловік ходить до вдови Олени. У селі нічого не сховаєш, земля сама нашіптує. Валентина, сусідка, не лінувалась сісти на лавці, прибігла до Таїси.
— Ти носиш під серцем третю дитину від Юрка, а він… грубо буркнула, невдячний, за іншими бабами бігає!
— Не може бути, здивувалась Таїса, я нічого не помічаю.
— А коли тобі помічати: діти, третій на підході, Анна, хата! А він живе для себе. Усі вже знають, що в них крутиться коло, а Олена не таїться.
Зажурилась Таїса, й Анна знала, але мовчала шкодувала невістку. Сварила потайки неслухняного Юрка, а той лише хмикав:
— Мамо, ти що, підглядаєш? Що баби плетуть то їх справа
Раптом вбігає Валентина, наче вітер із поля:
— Юрко щойно заскочив до Олени, бачила сама я з магазину йшла! Ти ж не залишайся одна з дітьми, йди до неї та влаштуй скандал, вагітна ти хай не сміє торкатись!
Таїса знала, що не зважиться битися з Оленою, та ще й памятала її нелегке минуле. Олена була галаслива, скандальна, її чоловік втопився у Дніпрі, жили, як буря, сварки, сльози. Та все ж пішла дивне бажання, як у сні.
— Піду, подивлюсь Юркові в очі. Адже не визнає, каже це жіночі балачки, сказала Анні, а та вмовляла:
— Таїсо, куди ти з животом? Пожалій себе
Пізня осінь розмазала тіні по двору. Стукала у вікно Олені, чекала, а та тільки глухо відповіла через двері:
— Чого тобі треба, чого гризеш мої шибки?
— Відкрий, пусти. Я знаю, що мій Юрко тут, люди казали, гукнула Таїса.
— Ага, зараз тобі й відчиню. Іди додому, не сміши народ! Олена розсміялася, як нічний вітер.
Постояла, потопталась, повернулась додому, не дочекавшись нічого. Юрій прийшов уночі пяний, рідко таке траплялось, але ж трапилось.
— Де ти був? У Олени? Я приходила вона не відчинила
— Та що ти, обурився чоловік, не був я там. З Геном хворим пили, не помітили, як вечір сплив.
Таїса не вірила, але промовчала, сварки не хотіла, й не вміла вона їх городити. Ніч не спала з голови не йшло:
— Куди ж мені з дітьми, третій малюк от-от зявиться? Мати хвора, у брата теж троє дітей, хата тісна, куди там усім притулитись?
А мати казала їй, коли жалілась дочка:
— Терпи, доню, якщо вже вийшла заміж, маєш дітей. Думаєш, мені з твоїм батьком було просто? Пив, ганяв, памятаєш, як у сусідів ховались? Бог розсудив, забрав його. Я терпіла, твій Юрко бодай не бється і не пє часто. Доля жінки терпіти.
Таїса і не зовсім згодна була, але розуміла втекти не вийде. Анна теж уговарювала, заспокоювала.
— Донько, та куди ти з дітками? Скоро ще дитя прийде. Ми з тобою, може, Юрка приборкаємо
Третя дочка народилась Аріадна, слабенька, частенько хворіла, ніби її душа обтяжена маминими слізьми. Але трохи згодом стала спокійна, Анна її балувала увагою як весняний промінець.
— Слухай, вкотре заскочила Валентина, мов сорока, Олена впустила Миколу, той від жінки втекти не міг.
— Ну й нехай, відповіла Таїса, та на душі легше стало чоловік не побіжить туди.
Через місяць знов новина:
— Микола від Олени пішов, до жінки повернувся! Олена знову шукатиме мужика. Тримай свого Юрка при собі, не ровен час, знову побіжить! наставляла Валентина.
Розтеклись дні, як мариво з Юрієм знову тиша. Анна тішилась. Але якщо вже чоловік з дияволом у ребрі довго не втримаєш біля сімї.
Одного разу, між лавками базарчика, Анна зустріла давню приятельку Анисю.
— Анно, у кого ж удався твій Юрко? Таїса гарна, добра, ти її сама хвалиш, а йому що ще треба?
— Та де там, зітхнула Анна, Юрко знову по чужих пішов?
— Пішов аж летить! Що йому біля вас їжа, випрана сорочка, затишок, ото й ходить до Віри, що у столовій працює
Анна сварила сина потайки, вмовляла зупинитись. Але як сховати голку в соломі? Таїса дізналась знову від Валентини. Сльози, вмовляння марні. Юрко лився з дому, а вернувся додому до дітей. Зручно жінка, діти, мати, тепло, а кохання десь між осінніми латками.
Анна вже лаялась із сином відкрито, хотіла вплинути, та дорослий чоловік лише кричав:
— Мамо, я для родини працюю, гривні приношу, а ви дві мене обмовляєте! Вірите в балачки!
З часом і алкоголь облишив, і життя стало тихішим.
Плили роки, як пливе човен на туманному Дніпрі. Діти вже дорослі. Варвара вийшла заміж у районі, навчалась у коледжі, там і лишилася. Дмитро закінчив університет у місті, там і оженився на місцевій дівчині.
Аріадна завершує школу, теж мріє про хутір у райцентрі. Юрко прийняв втомлену тишу, лишив гулянки, робота і диван все його життя, здоровя похитнулося. Алкоголь покинув зовсім, як тінь з-під дверей.
— Таїсо, серце щось крутиться, у спину коле, бурмотів, ще коліна ниють, чи не час до лікаря в райцентр?
Таїса не жаліла його. Її душа давно стала каменем, крізь що не проходять сльози. Скільки розчарувань вона проглотила, як жовтий віск під час меду, поки Юрію спокійно.
— Тепер сидить удома, жаліється, думала вона, хай іде соратницям жалівницям, хай вони про нього дбають.
Анна спочила у вічній тиші, поховали поруч із чоловіком, хата наповнилася згаслим спокоєм. Але часом діти й внуки навідуються, аж запах свіжої випічки витає. Таїса й Юрій радіють. Юрко жаліється на здоровя, а ще нарікає на дружину мовляв, не лікує, не дбає. Старша донька привозить ліки, обіймає батька, до матері:
— Мамо, не кричи на тата, він же хворий, каже. А Таїса ображається, що донька обрала бік батька.
— Це він, доню, все змарнував надто буйна юність, а тепер хоче, щоб його жаліли. Я теж не зі сталі, здоровя втратила тоді, коли сльози ридала, виправдовується Таїса.
Син теж підтримує батька, більше з ним балакає, як це між чоловіками ведеться…
Діти, наче й не бачать материного болю, коли вона казала, як терпіла зрадливого чоловіка, ради них, щоб не росли сиротами. Як їй було боляче і важко. Та чує в відповідь:
— Мамо, не воруши минулого, не діставай татуся, говорить Варвара, і брат її підтримує.
— Мамо, що було пройшло, огортає Дмитро її плечі, як теплий плед.
Образа Таїси ніби дрібний дощ, але вона розуміє дітей, і не сердиться життя таке.
Дякую за те, що йдете цією дорогою разом, що слухаєте та тримаєте руку на серці. Нехай щастить вам, хоч би у найчудернацькіших снах.