Не подобається, що я свою сімю хочу? Я ж від вас утекла, сама почала життя облаштовувати, а ви знову приперлися й усе по-старому починаєте
Марисю, не переймайся так, переконував її Дмитро. Розумію я, що тобі, як дівчині з міста, в селі буде трохи незвично. Але я з тобою завжди поряд! Я зі всім справлюсь, тільки будь тут.
Маруся була розгублена.
«Ну от навіщо так закохалася в сільського хлопця? Та ще й настільки, аж коліна підкошуються!»
Їй уже двадцять вісім, гарна робота й квартира у Львові, а Дмитрові щойно тридцять, та у нього своя хата в селі під Бродами і купа рідні.
Познайомилися вони якось у львівському парку Діма проходив повз, поки мама затрималась на базарі, а Марусю з подругами туди витягнули ввечері на глінтвейн. Спершу обмінялися номерами, потім зустрілися, і понеслося! Діма приїжджав до неї у Львів, носив ранкову каву, щосуботи водив у кіно і завжди відчував, чого їй хочеться. І Маруся розтанула.
А головне він справжній! Не те, що ті всі знайомі з міста: щирість, привітність, доброта в очах!
Одного вечора Діма запросив її заміж. І Маруся сказала «так».
Ну що, доню? сказала мама, задумливо сьорбаючи чай на кухні. Спробуй, а там видно буде. Хлопець непоганий: працьовитий, добрий, своє господарство має. Не піде завжди можеш повернутися до Львова.
Марисі було чого втрачати? Робота у неї, слава Богу, на відстані: вже кілька місяців як все переводять на «дистанційку». Освіта і досвід є, здоров’я то й у селі чистіше повітря! Але
Дімчику, а в якості кого я приїду? уточнила Маруся.
Нареченою, посміхнувся хлопець. Через рік гуляємо весілля і на відпочинок гайнемо. Я якраз накопичу грошей, щоб не думати про ці гривні. Бо знаю, ти до кращого звикла.
Все ніби добре, але щось Марусю бентежило. Не могла збагнути, що саме, тож махнула рукою «а хай грець!» і зібрала валізи.
Взяла собі тиждень відпустки, замкнула свою затишну двушку на Пекарській, завантажила речі в старенький «Фольксваген» і вирушила в село, де її вже чекав Діма.
Перший вечір у селі їй сподобався. Надворі спека, але разом полили город, приготували вечерю і за кілька годин впорались із усім.
Любонько, до нас їдуть мої батьки! якось у пятницю раніше приїхав Діма.
Для чого? трохи злякалась Маруся.
Познайомитися й допомогти по господарству. Та й брат із жінкою з ними. нервуючи, ходив по хаті Діма.
Надовго? перепитала вона.
Сподіваюся, що ні. Але, якщо що, не бійся. Все разом переживемо.
Після цих слів їй стало зовсім тривожно. Подзвонила мамі, а та й каже сміючись:
Будеш як на екзамені! Не вийде вернешся. Врешті-решт, у Львові завжди тобі двері відчинені. Вони хай звикають! А турбота про тебе вже Дімчина робота.
«Та й справді, подумала Маруся, поки дружиною не стала, зїсти мене ніхто не зможе!»
Вона саме завершувала накривати стіл, як за вікном загула машина.
Приїхали! виглянув усміхнений Діма.
Марисині майбутні свекри Марія Остапівна і Петро Миколайович були люди прості, щирі, але зі своїми замашками. Брат Діми, Влад, вийшов веселий, одразу розрядив обстановку жартом. А ось його дружина Олеся білявка з румяними щоками, лише кинула оком на Марисю й пішла помогати речі розвантажити.
Маруся запросила всіх до столу, сподіваючись, що напруга розвіється за смаколиками і варениками, що сама наліпила.
Ой, як гарно, оцінила Марія Остапівна.
А це курка? Хто так готує? вїдливо підколола Олеся. Диво якесь, а не вечеря.
Смачно ж! обурився Влад.
Ти аби наїстися! махнула рукою дружина.
Діма скоса глянув на Марусю, яка опустила очі:
Олесю, поваги май! Маруся старалася, заступився він.
І хто таке імя придумав? Як наша коза Маруся. ще раз пробурмотіла Олеся.
Маруся не розгубилась шепнула Дімі, що в подруги морську свинку Олесю звати. Звісно, всі почули. Старші стримували сміх, а Олеся вже кипіла.
Ти хто така, аби зі мною так базікати? вигукувала вона.
Ти ж сама почала, я вважала, що так і прийнято в твоїй компанії, знизала плечима Маруся.
Влад аж світився від сміху.
Я офіційна дружина, а ти хтозна хто! не вгамовувалась Олеся.
Я, принаймні, поводжусь чемно серед гостей, відпарировала Маруся.
Діма прямим текстом спитав, надовго родина приїхала. За столом запала тиша, маму занесло:
Ось навчимо твою містянку справжньому господарству, тоді й поїдемо.
Мамо, не треба. Ми тут і без вас самі впораємося, твердо сказав Діма.
Посадив ледащицю на шию надовго тебе вистачить? іронічно кинула Олеся.
У нас ледачка тільки ти, відрізав Дмитро. А тепер усім дякуємо, і йдіть відпочивайте.
Поки вони з Марусею разом прибирали стіл, у дівчини промайнула думка: «Добре, коли знаєш є на кого спертись. А в образу себе більше не дам! А якщо що, у Львові теж чекають.»
Ранок у суботу видався бурхливим.
А чого це ми спимо? На селі до обіду не сплять! І сніданок готувати треба! влітає свекруха о восьмій ранку.
Маріє Остапівно, в холодильнику все є. Можна я причепурюся? натягнула ковдру вище Маруся.
Та ну, певно, пані! обурилась свекруха. Вставай давай!
Одівшись, Маруся бачить на кухні Діму той біля плити:
О, вже прокинулась? усміхнувся до неї.
Якби не я, так вона би знову спала, буркнула мама.
Тут і Олеся не втерпіла з черговим колючим жартом про сільське раннє життя та корову, яку мовляв треба доїти з шостої.
Не збираємося ми заводити корову, відкинув жарти Діма.
Ой, та вона й не зможе! Не для цього місто покидала! кинула Олеся.
І ти не доїш, але живеш, пирхнув Діма.
Коли ж на Марисині бідкання вона вирішила досить терпіти, то прямо сказала Дмитрові: «Я поїду до Львова! Коли ці циркачі поїдуть передзвониш, якщо вирішиш»
Свекруха аж розпалилася:
Як зявилася син став чужий! Не приїжджає, не допомагає! Тобі лиш гроші від нього треба! Тягнеш із нього все, а ми давай тебе рятувати!
Тут уже Діма по-справжньому зірвався:
Не подобається, що я хочу свою сімю? Я від вас відірвався, своє життя будую! А ви знову тулитесь в мою хату! Зараз Зіна сама себе забезпечує, а я на весілля складаю. Хочете бути щасливі їдьте! До нас тільки за запрошенням!
Поки рідня мовчки збирала речі, Дмитро провів Марусю в кімнату й лишився розібратися з мамою. Та поставила ультиматум: або вона, або Маруся. Але Діма твердо сказав: «Я вибираю щастя!»
Мама образилась на ціле життя і грюкнула дверима, за нею Олеся. Батько, Петро Миколайович, лише хлопнув Діму по плечу: «Все правильно, ми з тобою!» А Влад ще й обійняв: «Тримайся за своє щастя, брате! Мабуть, нам теж час щось у родині міняти».
Марусі було ніяково, та відразу стало ясно: Дмитро справді серйозний щодо неї.
І знову вони гуртом щоденно справлялись, а Маруся його підтримувала, бо бачила як йому важко. Тим часом у родині Влада діло дійшло до сміху вирішили вони навчити вже Марію Остапівну з Олесею доїти корову.
Мамо, Олесю! Вітаємо, у вас тепер корова! якось заявив Влад.
Та ви що, сказились?! майже завивала Марія Остапівна.
Олеся зранку буде доїти та на пашу гнати, серйозно мовив Влад.
Влад, це вже не смішно! Олеся нервово засміялася.
Так ви ж самі Марусю вчили, от і вам саме того треба! погодився тато Петро.
З тих пір навчання та виховання набрали обертів!
Суворо вставати рано, організовувати господарство, готувати традиційну кашу, а не бутерброди. Саме село, як є.
Мамина істерика швидко згасла. Врешті Марія Остапівна помирилася із сином, хоч надалі приїжджати трішки боялася раптом Маруся виявиться ще вправнішою?
А Дмитро нарешті зробив їй пропозицію. Весілля гуляли на все село! Навіть Марія Остапівна з Олесею намагалися мовчати так було безпечніше.
Марисю переповнювало щастя! Разом, спільно обирали, допомагали одне одному й уже не боялися ніяких несподіваних гостей, бо справжня сімя це коли один за одного стіною.
