Не набридло ще тобі? Я б на твоєму місці вже б збожелів. Няньчитись зі старою, яка не ходить.Це ж треба її і мити, і всяке таке

Відразу було зрозуміло,що жінка злегка пихата,вона була заможньою та гарно виглядала.На роботі завжди була на керівних посадах. Пальці були всі в вишуканих перснях,шию і вуха завжди прикрашали дорогі коштовності.Елегантні костюми,висока укладка.ЇЇ балував чоловік,а улюблений синочок Артем потопав у батківській турботі.

Ще будучи маленьким,хлопчик мав все тільки найкраще,навіть коли всі навкруги жили скрутно..Просто мама і тато завжди мали змогу дістати все бажане для свого чада.

Марія Миколаївна проживала у затишній великій двокімнатній квартирі. Тому коли вона приходила до сусідки тітки Дусі то завжди вертіла носом.Вона навіть дружила з нею. Ну сильною дружбою то не назвеш,але ж треба було з кимось спілкуватись

.А сусідка наша була багатодітною мамою. Три дочці і син.Чоловік рано помер,тому виховувала , як могла дітей,  сама. Діти приходили з вулиці з обдертими ліктями та колінами,геть замурзані,від болпта,зате щасливі.То в багнюці возились,то в калюжах кораблики пускали

Так і йшли обнімати матір. Наша пані завжди з презирством на це дивилась і говорила тьоті Дусі:

«Оце вони в тебе зовсім не виховані.Хоч би руки помили.Мій Артем ніколи б так не зробив.Він охайний,завжди руки помиті,чистенький».

Але сусідка тільки махала на це все рукою. І говорила.

«А коли як не тепер вони можуть собі таке дозволити?Це ж діти! Їм все цікаво!Руки помиють , а одежу я виперу».Та лише усміхалась на ці слова.

На подвір’я вона любила виходити з гордістю. І частенько там зустрічала ше одну свою сусідку Славу. Їй з чоловіком було вже більше 50 років,дітей вони не мали.Любила Марія Іванівна нещасній Славі почитати моралі:
—Ти постоцівт,Славуню.Ще піде від тебе твій мужикНе маєш дітей .Хто в старості води склянку принесе?хто доглядатиме?Так і помреш одна. А от мій Артемчик. Моя опора і надія.Хороший він в мене хлопчик.Я то знаю що не сама буду доживати віку.Він вже зараз питає бува мене:»Матусю,може тобі цукерочку принести?Чи може чайку хочеш?Золота дитина,що тут скажеш!»
Але Слава не ображалась,не така людина вона була:А просто відвовідала Марії::
—Права ти Маріє,синочка такого доброго маєш. От не хлопчик, а чудо! Марія Миколаївна поправляла свою високу зачіску і починала вихваляти знову свого Артемчика.
Кожного разу після візиту до сусідів Марія Миколаївна впадала в жах.Стільки народу! Пелюшки,повзунки,все одне на одному,грошей їм завжди не вистачає.А їм хоч би що,ходять такі радісні.

А от у неї все по іншому! Будинок повна чаша. Всюди порядок,Артемчик в університеті навчається.Буде начальником.От так і було.Мати не могла нарадуватись щастю.Засмучувало те , що чоловік не дожив і не побачив чого добився їхній син.

І кожного разу як Марія Миколаївна заходила до тьоті Дусі то завжди крутила носом:
—Дусю,ну от що у тебе за діти? Прості робітники! А ти ще ними,незрозуміло чому пишаєшся! Було б чим, хоч би вивчила їх нормально.Синочок то мій молодчинка,тепер на управляючій посаді.

—Так як то я мала їх всіх вивчити,Маріє?Я ж одна.Вони в мене діти хороші і професії непогані.Ось Галинка кондитер Від Бога,торт спече тобі з закритими очимає.Даринка хороша швея.А Оленка касиром працює,премії від начальства завжди отримує.А синок мій то шофер на всі руки,любого залізного коня собі підкорить-нахвалювала своїх дітей Дуся.

—Та ото ж вони звичайні робітники. Не розумію, ну як от так можна жити? Грошей завжди вам не вистачає. Навариш каші гречаної каструлю, а їсте потім тиждень,чи отого борщу на кісточках.Або візьмем ті самі млинці,ми от з ікрою їмо а ви з салом.Фе!-скривившись говорила Марія Миколаївна

—Це ж смачно! Наш сімейний рецепт! Трошки сальця трохи м’яса і супер!— говорила тітка Дуся.

Вона ніколи не заздрила подрузі. І по справжньому захоплювалась її холеним синком Артемчиком,при цьому люблячи своїх дітей понад усе.

Скоро дитячий галас залунав і в будинку Марії Миколаївни.Звали їх Танюша і Олег, і бабуся дуже сильно їх любила. Проходили роки ,старі жінки потихеньку стали слабшати, а одного разу у тьоті Дусі сталась біда, у неї відмовили ноги. Марія Миколаївна дивилась як її подругу виносили з дому в машину син і зять. Прямо до будинку підігнали стареньку «Таврію». Марія Миколаївна дивилась у вікно і зітхала тамуючи тривогу корвалолом.

До будинку під’їхав на джипі Артем, з великими пакетами. Мати поспішила до дверей. Тітку Дусю лікували досить довго. Зараз вона сильно схудла і тепер будь-хто із зятів або ж її син могли з легкістю носити жінку на руках. Якось Артем, а тепер уже Артем Андрійович зустрівся біля будинку з сином тьоті Дусі Олегом. Він якраз заніс сусідку додому і відпавлявся з пакетами в магазин.

— Не набридло ще тобі? Я б на твоєму місці вже б збожелів. Няньчитись зі старою, яка не ходить.Це ж треба її і мити, і всяке таке. А в туалет ви як її, теж носите? Ох не заздрю я тобі, Олеже, — сказав Артем.

— І навіщо ти зараз це сказав? Це ж моя мати! Вона нас всіх чотирьох одна на плечах тягла, а коли маленькими були то й мила нас і пелюшки міняла, ночами через нас не спала, прибирала все за нами. Працювала на декількох роботах щоби купити до столу щось смачненького. І тебе твоя мама так ростила. – випалив Олег.
— Давай ти не будеш мене з собою порівнювати, ми то завжди добре жили. І ти не порівнюй немовлят, а якими приємно дивитись і смердючу стару. – насміхався Артем.

Між хлопцями зав’язалась бійка. Та вчасно підбіг зять тьоті Дусі, Василь і розборонив їх.
— Залиш, Олеже! Мамі знову стало погано, пішли додому!

А потім, несподівано для всіх, тітка Дуся стала на ноги. Помаленьку, потихеньку стала ходити. Діти допомагали їй виходити на вулицю. Вона любила сидіти на лавці окутана пледом.
Одного весняного ранку Артем прийшов до матері яка вже декілька днів не вставала. Стара зраділа, простягнула до сина руки
— Мам, тут таке діло. Ти щось зовсім прихоріла. Та й Олег одружуватися знову вирішив. Одним словом, я тут для тебе гарне місце пригледів, вже про все домовився. Відпочинеш там, на славу! Там всюди краса, зелено, всі комфортні умови для проживання, а сюди Олежик заїде, зі своєю новою жінкою. Я вже про все домовився, за два дні вже і ремонт почнуть. Так що давай, швидко збирайся, та не переживай, ми тебе відвідувати будемо. – підбадьорююче сказав Артем.

Марія Миколаївна слухала сина і нічого не розуміла. Яке гарне місце? Чому сюди, в її квартиру, Олег переїжджає?

— Сину, так давай я буду з ними жити! Чи з тобою і Олесею? Мені ж не треба багато місця. Синок, не треба мені тієї краси ! Я з вами хочу! — по зморшкуватих щоках Марії Миколаївни текли сльози

.— Мам, ну чого ти починаєш? Для чого молодим стара поруч? У них своє життя. А у нас часто гості. Ти ж лежача, за тобою догляд потрібен. Олеся працює, їй не до цього, та й я не маю коли. Давай, скоріше збирайся, скоро люди приїдуть, забрати тебе. -говорив син не дивлячись матері в очі.

Синочку, любий, не треба, я ж  не буду заважати, Артемчику, — ридала жінка. Але Артем приняв остаточне рішення.. Сльози матері його не розчулили. Марії Миколаївні допомогли вийти з речами на вулицю. Там вона побачила свою подругу, тітку Дусю. Та якраз була в саду з своїми доньками і сином, вони допомагали їй з розсадою, грузили мішки з картоплею в підвал, при цьому весело сміючись. Тітка Дуся помітила її, помахала рукою. І раптом Марії Миколаївні так сильно захотілося до них.

Олег, син Дусі підійшов до Артема, і відвівши того в сторону, запитав:
— Мати моя питає, куди твоя поїхала? Та ще й з речами.
— У ліс по гриби! — сміявся Артем. І продовжив:

У будинок для літніх людей, я її там місце знайшов. Там хороший догляд, медпрацівники, харчування. Матір часто відвідувати буду. Це у вас грошей немає, що ви возилися зі старою, прибирали за нею тягали її всі. А я в змозі всі ці послуги оплатити! — сказав Артем.

— Артеме, та що ж ти робиш? Так не можна! Це ж … це ж твоя мати. Ти що витворяєш?! Чуєш , а може давай її до нас? Вони якраз двоє з матір’ю будуть, подружки все таки. Ти будеш приїжджати, так же буде краще для них обох. – почав благати Олег.

І тут, Марія Миколаївна, підійшла до сина і почала умовляти його.

Артемчику, будь ласка! Ми з Дусею удвох будемо, дозволь!

— Не придумуйте тут мені! Вони ж там в тісноті живуть, як в гуртожитку. А я ж тобі комфортні умови пропоную. Там в тебе буде власна кімната, телевізор поставим. А кухня там, палчики оближеш! А у цих що? Гречку про яку розповідала, будеш їсти? Все, мамо, не проси!

Марію Миколаївну відвезли, вона померла через два тижні, не витримало серце.
Артем так жодного разу не відвідав матір.
Так що питання зі склянкою води в старості і з тими, хто її подасть, залишається відкритим.

А що Ви думаєте про вчинок такого сина?

Оцініть статтю
Джерело
Не набридло ще тобі? Я б на твоєму місці вже б збожелів. Няньчитись зі старою, яка не ходить.Це ж треба її і мити, і всяке таке